Історія суші

Кажуть, що старомодні суші раніше витримувалися від трьох місяців до п'яти років. Пахне добре(?), якщо подумати про те, як він пахнув, чи не так? Це було щось на кшталт кислого оселедця у Швеції. Основна ідея та ж сама!

Спочатку рис був лише засобом для швидшого бродіння. Отже, ви не їли рис, ви їли тільки рибу! 

Згодом з'ясувалося, що навіть рис можна з'їсти, якщо трохи раніше з'їсти рибу. Тоді суші отримали назву "Наманаре-суші". У 17 столітті лікар сьогуна виявив, що суші можна отримати набагато швидше, якщо додати в рис оцет.

У 1824 році чоловік на ім'я Йохей Ханая відкрив у Токіо невеликий кіоск з продажу суші. Він подавав сиру рибу на подушках з рису для суші. Його маленька суші-лавка одразу ж стала популярною, і так суші набули свого сучасного вигляду.

Перший вид суші

Перший вид суші - це щось схоже на те, що ми сьогодні називаємо наре-дзусі.

Десь в Південно-Східній Азії, в континентальному Китаї або в Японії, почали робити мариновану, ферментовану рибу для збільшення терміну зберігання. Засолену рибу кладуть у своєрідну дерев'яну бочку, заповнену ферментованим рисом. Через кілька місяців рибу можна вийняти і з'їсти, а от рис викидають. Ця форма суші простежується ще з 200-700 років після Різдва Христового.

Оскільки в минулому білок був дефіцитним, цей вид риби високо цінувався. Це був єдиний спосіб отримати життєво необхідний білок у певні пори року. Вміння зберігати рибу протягом тривалого часу було способом виживання.

Наступний крок

Наступним кроком в історії суші став вид нарезуші, який виготовляють і сьогодні. Замість того, щоб класти рибу в ферментований рис, її опускають з камінням в дубову бочку з підсоленою водою. Там вона залишається від одного до шести місяців, після чого її збирають і з'їдають. Тоді термін зберігання приблизно дорівнює часу, протягом якого риба перебувала в бочці. Від попереднього способу використання ферментованого рису, ймовірно, відмовилися, оскільки він був громіздким і не дуже смачним. Останній варіант наресужі датується приблизно 16 століттям.

Щож було далі...

У 17 столітті якийсь японець виявив, що оцет і рис дуже добре поєднуються. Тоді народився Хаядзусін. Змішавши рис, оцет і сезонну рибу, можна досягти такого ж смаку, як і в попередньому варіанті. Різниця, однак, полягала в тому, що його можна було приготувати за ніч, а не чекати цілий місяць. Який саме японець це придумав - невідомо, але ми всі сподіваємося, що він при цьому розбагатів і прославився.

А пооотім...

Приблизно через сто років, у 18 столітті, було виявлено, що час приготування можна ще більше скоротити, якщо відварити рис в оцті, а потім пресувати його дерев'яними інструментами. Тоді приготування суші займало близько години, і так народилися сучасні суші, якими ми їх знаємо сьогодні.  

Народився Хакодзусін, також відомий як осідзусін. Цей вид суші досі досить поширений в Японії. Його також відносно легко приготувати і весело робити в домашніх умовах. Цей вид суші походить з японського міста Осака і тому також відомий під назвою "Осака-дзусі".  Японська назва "Ошизуші" означає "суші по-осакськи". Інша назва, Хакодзусі, походить від слова "Хако", що означає "ящик".

І нарешті...

У 19 столітті був винайдений вид суші, який сьогодні, мабуть, найбільш відомий у західному світі - нігірізуші. Класичний рис для суші, зварений в оцті, сформований руками в невелику кульку, а потім увінчаний рибним інгредієнтом. Якщо у суші-ресторані ви скажете "шматочки лосося", вам принесуть нігірізуші з лососем. Походить з регіону Токіо, тому в Японії його ще називають едомае-дзусі.

Поява суші в західному світі

Наприкінці 20-го століття, коли суші поширилися в західному світі, було винайдено суші, якому не було місця ні в Японії, ні деінде в Японії. Якщо ви куштували Каліфорнійський рол, то ви скуштували останнє поповнення в родині суші. Каварізуші, або "західні суші", як їх ще називають. Походячи з динамічних Сполучених Штатів, зараз його можна зустріти в більшості західних країн.

Як приготувати ідеалні суші вдома