Главная » Школьники от 7 лет » Уход и здоровье » Покупки школьнику » Выбираем ручку для младшего школьника
Выбираем ручку для младшего школьника
Как правильно выбрать ручку для первоклассника?
Какую ручку выбрать для первоклассника? Гелевая, шариковая, чернильная - какая подойдет начинающему ученику? Раньше первоклассники писали только перьевыми ручками. Они способствовали формированию правильных навыков письма. Перьевые ручки могут писать только при определенном наклоне и нажиме, поэтому у учеников со временем вырабатывается умение держать ручку в соответствии с существующей техникой письма. Но перьевые ручки в неумелых детских руках часто становятся причиной клякс. Ведь правильно рассчитать наклон для начертания линий оптимальной толщины достаточно сложно. Согнешь руку чуть сильнее — клякса, чуть меньше – ручка не пишет. Сегодня существуют модели шариковых ручек, по свойствам идентичные перьевым. Что это значит? При неправильном наклоне такая ручка начинает плохо писать, и ребенок автоматически выбирает оптимальный наклон. Он без посторонней помощи сразу будет держать такую ручку правильно. Этот навык закрепится у него, и потом любую другую ручку ребенок тоже будет держать правильно.
Выбор ручки для первоклассника – задача весьма ответственная. Навык письма у ребенка находится на начальной стадии развития, когда каждая деталь имеет значение: толщина стержня, форма и толщина корпуса ручки, материал, из которого она сделана, и даже цвет чернил! Мышцы рук ребенка еще не достаточно развиты, уровень произвольного внимания невысок, поэтому письмо для него превращается в сложную работу.
Родители должны сделать все, чтобы облегчить этот процесс для школьника, правильно подобрав ему письменные принадлежности. Приобретать ручки для первоклассника следует, ориентируясь на следующие принципы:
- качество
- безопасность;
- удобство;
- оптимальная цена.
В настоящее время выигрывают все-таки классические шариковые ручки с прочным пластиковым корпусом. Именно они являются самыми популярными пишущими принадлежностями для первоклассников, которые рекомендует большинство учителей. Обратите особое внимание на пластик, из которого она сделана. Советуем не экономить и приобрести малышу ручку, соответствующую экологическим нормам. Качественный нетоксичный пластик никогда не сломается в руках ребенка и не вызовет у него аллергических реакций. Данный материал не утяжеляет ручку, уменьшая нагрузку на руку ребенка при письме. Стержень лучше выбирать с шариком средней толщины.
В месте, где пальцы ребенка контактируют с пластиком, должна обязательно находиться резиновая накладка. Это обязательное условие, ведь такая ручка никогда не будет соскальзывать с руки, и ребенок сможет крепко фиксировать её во время письма. Так же резиновая защита обезопасит первоклассника от искривления позвоночника и ухудшения зрения - он не будет наклоняться низко к бумаге, чтобы посмотреть - что он пишет.
Не следует удовлетворять прихоти ребенка и покупать ручки сложной формы и конструкции, корпус которых украшен объемными декоративными элементами. Выглядят такие ручки красиво и, возможно, поднимут настроение ребенку, однако писать ими не очень удобно. Детские пальчики с трудом обхватывают толстый корпус декоративной ручки – малыш быстро устанет при письме. Зачастую яркая обрисовка с куклой Барби или Человеком-пауком имеет неправильную анатомическую форму. Ручка первоклассника будет уставать и затекать, что крайне нежелательно на ранних стадиях обучения. Идеальное решение - шариковая ручка с силиконовой резинкой для пальцев. С ней вы можете уверенно отправлять ребенка в школу, не беспокоясь за его здоровье. Обратите внимание на колпачок ручки. Он должен быть обязательно вентилируемым. Не покупайте ручки - автоматы с пружинами и ручки с несколькими стержнями.
Большой популярностью сегодня пользуются гелевые ручки. Стоят они дороже, чем шариковые, и расходуются быстрее, зато писать ими очень удобно. Гелевой ручкой писать очень приятно, она легко скользит по бумаге, не "мажется". Пишет, под каким бы углом вы ни наклонили ручку. Ее основной недостаток - быстро заканчивается, а стоит недешево. Для школьника предпочтительнее обычная шариковая ручка. Стоит стержень для нее гораздо дешевле, чем гелевый, а пишется им в несколько раз дольше. Кроме того, именно шариковыми ручками положено писать детям в школе согласно существующим правилам. Срок службы шариковой ручки и чистота письма при ее использовании зависят от диаметра шарика, который находится на конце стержня. Хотите, чтобы тетрадки вашего малыша были аккуратнее, - ищите ручку с тоненьким стержнем.
Шариковые ручки, как правило пишут при любом наклоне, поэтому многие первоклассники держат ручку неправильно. В случае, когда дети только учатся писать, у них возникает напряженность и скованность мышц пальцев рук, спины и шеи, быстро наступает усталость. И все же, больше всего первоклассников начинают писать именно шариковой ручкой. Она не пачкает бумагу, не размазывается, удобна в обращении. Пасту лучше для начала выбрать посветлее, а не темно-синюю или фиолетовую. Чтобы облегчить выбор себе и жизнь ребенку, лучше всего купить специальную ручку для дошкольников и младших школьников. Это поможет начинающему ученику легко и быстро научиться правильно держать ручку и выработать хороший почерк.
Для того чтобы легко, быстро и красиво писать, необходимо научиться правильно держать ручку или карандаш. Для этого изобретено простое устройство, которое позволяет без усилий выработать правильную постановку пальцев при обучении ребенка технике письма. С помощью него ручку держать легко и удобно, в то же время взять ее неправильно невозможно. Используя это устройство, ребенок играет, одновременно приобретая навыки правильной постановки руки при письме. Взрослому не нужно стоять над ребенком, объясняя, как должен располагаться каждый пальчик и какой должен быть наклон ручки.
Если ваш ученик пишет левой рукой, купите ему специальную ручку для леворуких детей. Она разработана с учетом особенностей манеры письма левой рукой и обеспечит ребенку комфортное письмо.
Конечно, научиться писать, в принципе, можно любой ручкой. Только это займет гораздо больше времени, и вы устанете повторять ребенку: «Держи правильно ручку!».
Вообще в выборе канцелярских товаров есть две крайности: родители покупают или самое дешевое – мол, все равно все растеряет, сломает, испачкает и пр., и придется менять; или самое дорогое – чтобы у вашего первоклассника все было самое-самое лучшее! Разумнее всего выбрать «золотую» середину! Маленький школьник обязательно будет их терять. Поэтому, чтобы не создавать стрессовых ситуаций, покупаем не одну ручку, а сразу несколько.
Подойдя к выбору канцелярских товаров для ребенка с фантазией, Вы сможете сделать для него процесс учебы намного более легким и приятным. Следуйте советам и учитесь с удовольствием!
С удовольствием разместим Ваши статьи и материалы с указанием авторства. Ждем их на почту Late-maestro@ukr.net
uchportal
13.09.2013 2673 
ручка, письмо
Автор: мухтар
Дата: 25.02.2014 18:53
Привіт, моя Юльченятку. Кажу тихіше, без знаку оклику, бо насправді ось я – просто розмовляю з тобою, тримаючи твою руку в своїй, і мені не треба ставити той знак, аби докричатись до тебе з Києва в Тернопіль. Думаючи над цим всім (/ <таким всяким>
, я задавався питанням: хіба мені нема про що тобі розповісти? І ти знаєш, мені завжди є про що тобі розповісти, я просто забуваю ті моменти, котрі, як і ти, виловлюю з побуту і пересічного для тебе (певно, ми так влаштовані й на тому знайшли один одного також). Я міг би розказати тобі про те,
 як пишу ручкою, що ти дала мені її ще в хостелі – як я спочатку відклав її, бо в мене було пару своїх, котрими я користувався давніше; а потім скористався і відчув, наскільки вона зручна і як чітко пише, бо в неї тонка паста, якою я люблю користуватися, особливо якщо це дрібне писання (де їй ціни нема), якщо це нотатки під час читання книжки на крихітному листочку;
 як я різко захотів твого запаху і півдня не міг того бажання позбавитись; як мені уявляються картини, як я підходжу до тебе, як поринаю, як жадно вдихаю, як рухаюся вздовж твого тіла, як твій запах буквально стікає по моїм вусам і бороді, та, починаючи від шиї, стає моїм власним; як хаотично переміщаюся від волосся голови – нижче животика, від плечей – до твоїх малесеньких п’яточок…;
 як відтягую чистити зуби, через те, що лінивий і через те, що кажу собі: «от зараз зроблю те-то і те-то, і тоді заслужу ходити із чистим ротом!»;
 як наспівую приспів Фіолету «Я твій, я твій / Зацілований до смерті, але живий», і при тому постійно, по-стій-но(!) замість «зацілований» маю в голові «відгодований»;
 як останнім часом жалкую, що не є другом Любі Морозовій – моїй колезі, музичному критику, випускниці моєї зав.кафедри, дружині молодого і ледь не найтоншого/авангардно-найчуттєвішого київського композитора, матері двох дітей, принциповому, непоступливому і невтомному громадському діячу (як виявилося). Як мене дивує, що ми є членами одної кафедри, що могли би тісно спілкуватися, але між нами така відстань, що не дає мені в неї повчитися безпосередньо, «з рук в руки». Бо я дико заздрю їй в її енергійності, незламності, твердості, рішучості, бо мені бракує всередині того мужика, котрий сидить там у неї всередині і котрий взагалі є етичною емблемою духу нашої кафедри.
 про те, що мене зачепив і досі дивує той експонат із Межигір’я – золотий батон. І я собі думаю: «як так? Це типу хтось збирався до когось із родини Овоча і думав собі: “блін, шо ж подарувати, шо ж подарувати… Нє, ну треба шось таке, аби корисне..., і красіве, естетічне. О! А піду-ка я тут в сусідній ломбард скуплю золота і попрошу свого знакомого Колю відлити з того хліб! Це ж символічно – символічно, ми ж на Україні-неньці живемо, з її нєаб’ятними полями-ланами!..”». І нічьо, шо той експонат валятиметься десь на десятих полицях, шо йому місце на горищі. Але от як шось станеться(!), то можна буде здати ту хлібину в ломбард і прожити якийсь час. Ну це, тіпа, то, як у нас кажуть «на чорний день». Ну і шо тепер? – Чорний день вроді-как уже падаспєл, а батон ващє нікак «не рятує від спеки»(c)…;
 як прибирав, мив підлогу і зовсім трошки… порізав палець. І показово, як це сталося. Швабра така, знаєш, внушає увєрєннасть (залізна і з міцних складових) і нєжнасть водночас (губка в неї тепло-жолтінькава цвєта…). Але от, бляха, на самому верху такий бидляцький ковпачок є, бо канструхтари, панімаєш, пожаліли нормального пластику і клею – наділи якийсь нєвразумітєльний ковпачок на недошліфофане залізо, котрий злітає строго після другого користування (якби була інструкція, певно, там на повному серйозі мусило би то зазначатися), і ковпачок цей переходить внєзапна в статус «мабільного», а швабра как-би стає гіпєр-інтерактівной…;
Вчора я намагався скласти схему наших з тобою бажань. Визнаю, певно у мене щось не так із логікою:
«ти мусиш мати свій час і простір»
 (ок! телефоную стільки, як мені зручно)
«чому ти мені не телефонуєш? адже я не вимагаю багато(!)»
 (ок! телефоную регулярніше, бо знаю, що для тебе то важливо)
«я почуваюся обузою; як не можеш, то не дзвони»
 (не дзвоню, пишу)
«я тобі не потрібна; за шо ти так зі мною»
Ось наша переписка в ці дні:
Ю., 2014.02.23, день: «Мені так мало мого коханого Дмитрика, Зайку, коли це закінчиться(»
Д., 2014.02.24, ніч: «…аби ти не мала сумнівів стосовно мого ставлення до тебе. вибач»
Ю., 2014.02.24, ніч: «Якби там не було, але нікого ріднішого в мене нема. І ти мене пробач»
Д., 2014.02.24, день: «Мої головні капітали зараз – це Юля, весна і сила волі. Цілую твої долоні»
Д., 2014.02.24, день: «Мені дуже бракує твого запаху. Сьогодні це як ідея-фікс. Л.тебе легенями»
Ю., 2014.02.24, вечір: «Навіть не знаю, як сьогодні реагувати на твою увагу, хочу щоб то було щиро»
Ю., 2014.02.24, вечір: «і от знову, любиш, бракує запаху і одночасно я тобі не потрібна, як так…»
Д., 2014.02.24, вечір: «Я не готовий поки говорити, ліпше писати. Слова смс-ки не переінтонуєш»
Ю., 2014.02.25, ніч: «ти забуваєш, шо може бути пізно, я не робот, не машина, за шо ти так зі мною»
Ю., 2014.02.25_ 13:22: «я скучаю за тобою, мені страшно усвідомлювати, шо ти можеш бути не готовий до такого простого, як розмова, але я все одно скучаю і нічого не можу з собою зробити»
Д., 2014.02.25_ 13:28: «я теж скучаю, Ластів’ятку…»
Я колись казав про сигнали, що подає твій організм. Зараз я бачу тільки сигнали, багато емоційної сигналізації. Хочу прояснити деякі меседжі, котрі я вбачаю в них:
o «коли це все скінчиться…» ~ <ми досі не поруч, ти досі не переїхав>;
o «ти не розумієш…» ~ <всім дякую за увагу, до нових зустрічей>;
o «навіть не знаю, як сьогодні реагувати на твою увагу…» ~ <re: «адже я не вимагаю багато»>;
o «хочу, щоб то було щиро» ~ <ну чому, чому ти сумніваєшся в тому, що я кажу, пишу, роблю?>.
І коли я казав, що навіть «виділив час на тебе», це означає «ВИДІЛИВ ЧАС для тебе», а не «виділив час [і] ДЛЯ ТЕБЕ». Це означає, що я намагаюся організуватися – так, як ти говориш, «щоб усім було добре» – і серед того, які би всі не траплялися із дня на день, проте аби мати трохи саме Юлькиної уваги, принаймні чучуть на день. Зрозумій, ти в мене не в черзі(!); ти є, що б не трапилося, розумієш?
Признаюся, я досі не навчився з тобою прощатися. Мені то важко, я не можу відлипнути. Добре, коли ти засинаєш, я і сам обожнюю говорити з тобою перед сном. Але ти знаєш, що я лягаю спати хаотично/пізно, тому не можу тебе будити. Тому обираю час тобі до сну, а собі на перерву. Признаюсь вдруге, я не знаю, як то «достатньо часу». Від початку ми спілкувалися за принципом «до скону», і то було круто, бо то було літо. Далі була осінь, моє майбутнє було неясним і мені було по барабану, тому теж «майже до скону». Тепер дехто від мене щось хоче і я від себе вже порядну кількість всього очікую і прагну. Тому: я не знаю як вмістити почуття в максимально стриману кількість хвилин спілкування.
Відкрию тобі секрет, це не перший раз, я відчуваю дежа-вю. Її звуть Тоня, вона скрипалька за родом діяльності і християнка-адвентистка за віросповіданням. Спочатку ми обідали в столовій разом, потім вона годувала мене борщем. Грали в настільний теніс і я писав їй дурні смс-ки, а вона зі свого боку намагалася теж дурачитися так. Ми ніби навіть всьо владнали в плані конфесійних розбіжностей. Вона – третя дитина з п’ятьох в сім’ї з чотирьох дівчат і одного хлопця, і я одразу знав, що вона буде класною мамою. Однак, мене доволі швидко почало насторожувати, ніби вона спланувала все початково. Це був рік, коли я вступав до Києва. А згодом почалися насідання: «чому не дзвониш», «я вмираю без твоєї уваги», «ти про мене забув» etc. Як виявилося згодом, вона дуже хотіла якнайшвидше вийти заміж. І зробила це в максимально короткий строк (мені здається, їй було не важливо, хто буде на тому місці – я чи він, чи ще хтось). Ти ж мене свого часу підкупила саме ненав’язливістю. (Попри те що я знаю, дівчата люблять увагу, це невідпорна істина). Це той козир, котрий рятує і, мені здається, будь-який хлоп обере з тисячі красунь саме ненав’язливу. Ну, тобто тебе.
Я згадую про самодостатність, мені йдеться про неї в черговий раз. Ми мусимо у наших відносинах зростати в ній, так само як і в ніжності. Це не взаємовиключні поняття, проте вони обоє впираються в час. В час, котрий інколи здатен ототожнюватися зі статусом відносин: «ніжний, значить любить»  «любить, значить приділяє час»  «тільки того й прагне, значить не самодостатній»  «толку з тої ніжності, коли вона нічим не підкріплена». Самодостатність – це стратегія і хребет будь-яких відносин. І вона логічно виливається у реалізацію. Ти знаєш, скільки остання насправді важить для мужика? А для мужика в 25 років?
Відчуй будь ласка, що я зараз не кажу про відносини наочно нам знайомі, коли <він іде дивитися футбол, коли їй погано>. Знаю, і вибач в мільйонний раз, шо я такий в тебе мнітєльний чувак. Я стараюся відчувати тебе навіть, коли не надто зручні обставини маю для того. Та тобі достатньо просто сказати, попросити те, чого ти від мене хочеш прямо, конкретно, з вказівкою на кількості і якості. Це може абсурдно, але, наприклад, що тобі необхідно чути від мене в телефонній розмові, як ти це хочеш чути і т.д.
Благаю тебе не перетворювати <наше всьо> на рутину.
Може це надто пафосно звучить, але ти маєш розуміти, що є для мене не лише дівчиною, <моєю жінкою>, коханою і коханкою, але і Музою. І, як правило, це насправді титанічно важко не розділити ці іпостасі між різними людьми. Проте нам вдається мати такі відносини, і це тотально круто. Ти є у значній кількості того, що я роблю, причому ти саме в тій частині, котра мені найбільше подобається і надихає продовжувати це робити далі.
Пригадай собі такий момент: скільки я спілкуюся з мамою по телефону, і скільки ти. Я не звик до такої частоти(!) Пригадай, наскільки різні і протирічні стани ти маєш після такої кількості розмов. З музою все дуже витончено і унікально, з нею не можна недочути чи перебивати її розмовами п’яних жіночок на весь потяг, чи постійно кидати її через те що зривається мережа, чи втрачати контроль під час розмови, коли навколо грюкає/капає/тікає/тіпає/хряцає/пукає, ну і подібне. Благаю тебе, як Музу, не перетворювати <наше всьо> на рутину. Я прагну, аби наше спілкування продовжувало бути чимось неповторним, непересічним, близьким по духу до прозріння.
Виходить наступне. Очевидно, я не настільки залежу від об’ємів розмови, як ти. Мабуть, для мене стратегічно важливою є якась інакша «валюта уваги». Прошу тебе, благаю, ти можеш мені допомогти! Я можу зрозуміти твої потреби тільки коли ти їх будеш прямо висловлювати замість душевних s.o.s.-сигналів. Дзвони, пиши мені, як тільки тобі хочеться сказати хоч би й якусь дрібницю.
обожнюю тебе, моя Йулькін.
Добавить комментарий через сайт
Добавить комментарий через Facebook