Государственная программа развития национального усыновления в Украине

Проект
22 грудня 2003 року

ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА

РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОГО УСИНОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ

Пояснювальна записка

Програма розвитку національного усиновлення в Україні (далі - Програма) розроблена для впровадження основних норм та принципів Сімейного кодексу України, Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 року N1377 і визначає засади державного регулювання та підтримки усиновлення в Україні та розрахована на 2004 - 2014 роки.

Дитинство - найважливіший період в житті людини. Саме в цей час вона формується фізично, психічно, інтелектуально, набуваючи усіх необхідних знань, умінь і навичок. У переважній більшості випадків якість дитячих років визначає якість усього подальшого свідомого життя людини.

Для всебічного і гармонійного розвитку особи діти повинні рости в сімейних умовах, в атмосфері щастя, любові і розуміння.

Кожна дитина, що тимчасово або на завжди позбавлена свого сімейного оточення має право на захист та на особливу допомогу з боку Держави. Ратифікуючи Конвенцію ООН про права дитини (набула чинності для України з 27 вересня 1991 року) наша держава визнала важливість та необхідність усиновлення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, такі діти мають право на особливе піклування та допомогу. Усиновлення дитини в державі походження має пріоритетне значення. Дані пріоритети направлені перш за все на зменшення кількості дітей, що влаштовано до інтернатних закладів, дитячих будинків. За 2002 рік потребувало влаштування 23823 дитини, з них до дитячих інтернатних закладів було влаштовано 7972 дитини, усиновлено - 6925 дітей.

Вирішення проблеми сирітства з кожним роком стає все актуальнішою для Українців. Це явище може бути подолано за допомогою влаштування дітей в сім'ї, створенню сімейного середовища шляхом знайдення батьків, надання їм умов для всебічного повноцінного розвитку.

Питаннями соціального захисту дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, займаються різні державні органи, однак аналіз результатів їх діяльності свідчить, що для повного забезпечення всіх норм законів з охорони дитинства та для виконання всіх програм є недостатнім рівень фінансування, залишається малою кількість фахівців в галузі сімейної психології та педагогіки, спеціалістів з охорони дитинства, наукової літератури з проблем сирітства та єдиної програми, яка поєднає в собі і визначить найкращу форму влаштування дітей.

Із загальної кількості вихованців державних дитячих закладів лише незначний відсоток дітей, батьки яких загинули чи померли, більшість дітей соціальні сироти при живих батьках. Серед дітей, які сьогодні можуть бути усиновлені, саме діти з асоціальних сімей, які мають відхилення у стані здоров'я, затримки фізичного та мовного розвитку. Такі діти потребують спеціального підходу в питаннях реабілітації, виховання, оздоровлення, тощо.

Не зважаючи на роботу, яка проводиться через засоби масової інформації щодо пропаганди національного усиновлення, кількість українських громадян, бажаючих усиновити дитину, з кожним роком зменшується. Так, у 2000 році громадянами України усиновлено 2043 дитини, у 2001 році - 1999 дітей, у 2002 році - 1760. Переважають такі форми сімейного виховання, як встановлення опіки (піклування). Існує практика влаштування дітей до дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей, як альтернативна форма утримання дітей в інтернатних закладах, так як такі форми виховання стимулюються державою в більшій мірі ніж усиновлення. Хоча усиновлення є найоптимальнішою формою виховання дитини та надає їй більше прав та гарантій.

Зростає кількість усиновлених дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків іноземцями, що негативно впливає на збереження українського генофону, працездатного населення та реалізації політики репродуктивної родини. Так в 2000 році іноземцями було усиновлено 2205 дітей, у 2001 році - 2675 дитини, у 2002 році - 2341 дитина. Україна не повинна поповнювати список держав, які на даний час відносяться до категорії старіючих націй. В усьому світі дитина - це майбутнє країни. Багата, міцна, розвинена, могутня та країна, яка дбає про своє майбутнє.

Слід зазначити, що громадяни України намагаються брати у свої родини тільки дітей з добрим станом здоров'я (переважно дівчаток) і то в надії на підтримку у майбутньому. Це пов'язано, в першу чергу, з падінням життєвого рівня, а також з тим, що в останні роки лікування, оздоровлення, стало дуже дорогим і недоступним для більшості сімей. Особливо - це стосується сімей з сільської місцевості, де ліквідовані фельдшерсько-акушерські пункти, автобусні маршрути, зберігається високий рівень безробіття. При усиновленні дітей - сиріт обов'язково слід враховувати їх біологічний та соціальний стан - не можна забувати про їхню спадковість і вплив негативних факторів сім'ї, в якій вони народилися і виховувались у перші роки життя.

Тому, для удосконалення роботи щодо пропаганди національного усиновлення, для запобігання збільшення сирітства в Україні та враховуючи вищевикладене щодо роботи з громадянами, які бажають усиновити дітей вищезазначеної категорії виникає потреба в розробленні Державної програми розвитку національного усиновлення дітей в Україні так, як усиновлення дитини це найкраща зміна соціального статусу дитини.

Конвенція ООН про права дитини проголошує, що можна використовувати різні форми влаштування дитини тільки після того, як вичерпані можливості передачі її у сім'ю.