Сценарій свята до Дня української писемності й мови для учнів 6-7 класів "Мово солов'їна"

Мета. Формувати розуміння того, що українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава. Розширювати знання про красу і багатство української мови. Пробудити почуття національної гідності.

Виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.
Обладнання. Вишивані рушники, хліб, калина, малюнки герба, прапора України, портрет Т. Г. Шевченка, плакати "Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема".

СЛОВА – ПРИВІТАННЯ ВЧИТЕЛЯ

Сьогодні в українців свято –

Писемності та мови день,

Вітати поспішаємо завзято,

Вірші складаємо, співаємо пісень.

Бажаєм мові процвітати,

Народу, щоб її не забував.

В писемності та мові наша сила.

Як націю єднає нас.

Щоб наша гордість не пропала,

Надії вогник, щоб не згас.

Усіх вітаємо зі святом.

Щиросердно зичимо добра.

І хай у світі різних мов багато.

Солов»їна мова в нас одна!

(На сцену виходять ведучі - хлопчик і дівчинка в українських костюмах )

ВЕДУЧИЙ Мій друже, брате,
Звертаюсь сьогодні до тебе
Мовою землі твоєї,
Мовою матері твоєї,
Народу твого мовою.

ВЕДУЧИЙ Отак воно усе й пішло, 
Що на початку було Слово, 
Тоді на світ з’явилась Мова, 
Назвімо третім – Джерело. 

ВЕДУЧИЙ Ви не дивуйтесь! 
Все, як треба, 
Була такою воля Неба: 
Сам Бог послав нам цей струмок, 
Що став володарем 
ВЕДУЧИЙ Людина в світі б не жила, 
Коли б не мала Джерела – 

ВЕДУЧИЙ Не цурайтесь мови, люди, 
Рідного джерельця, 
Хай вона струмочком буде, 
Хай дійде до серця, 
ВЕДУЧИЙ Хай вона в казках лунає 
І щодня, і в свято, 
Соловейком хай співає 
В українських хатах

КАЗКА ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ  (інсценізація)

На сцені бабуся, хлопчик та дівчинка. 
Хлопчик. Бабусе, розкажи казочку. 
Дівчинка. Так, так, розкажи. 
Бабуся. Ну, добре, слухайте. Багато тисяч років тому жила в Україні прекрасна дівчина. Була вона добра, ласкава, щира й привітна, готова всім допомогти. А співала так гарно, що, здавалося, то соловейко співає. Маленькі діти й молодь прагнули бути з нею разом. А вона розповідала діточкам про чудові речі, співала їм українські пісні й тим вливала любов до України й українського народу. А називалася ця красуня УКРАЇНСЬКА МОВА. Жила вона в народі нашому й із народом нашим — ніколи не розлучалася з ним. Дівчина любила писати писанки й роздавати їх усім. З українською мовою наш народ ріс, розвивався і творив чудову культуру, яку передавали з покоління в покоління аж донині. Україна мала багато сусідів. Деякі почали зазіхати на нашу землю. Почалися війни, вороги поневолювали наш народ, вони забороняли українську мову, а нав’язували свою — чужу — мову. Український народ розбігався по світі, щоб рятувати себе й свою рідну мову. Та чужина їх руйнувала ще більше. Свої діти відрікалися від рідного слова й ставали чужинцями для свого народу. З частиною українського народу помандрувала й МОВА, шукаючи доброї долі на чужині.
Голос за сценою. Одного разу потрапила в Америку 
та й побачила маківки церкви. 

Мова. Ось тут я відпочину. Дозвольте, священику, 
будь ласка, перепочити в церкві. 
Бабуся. Але священик її не прийняв, бо тут уже 
господарює англійська мова. 

Голос за сценою. Потрапила МОВА в Польщу. 
Мова. От стоїть хатинка, схожа на нашу, можливо, саме тут я знайду людей, які розмовляють українською мовою, та й заспіваємо українську пісню. 
Бабуся. Але там панує польська мова. Не пустили її навіть на поріг хати. 
Голос за сценою. Пішла МОВА далі. Де не зупиниться — ніде не приймають. Таким чином дійшла 
МОВА до Московії. Але там те саме: викидають із хат українську мову, а надають перевагу російській. 
Бабуся. Іде, іде МОВА доріжкою й бачить хатинку під стріхою, стіни біленькі, а перед нею ростуть барвисті квіти. А збоку — садок вишневий. На верхівці хати гордо стоїть лелека. Як узрів УКРАЇНСЬКУ МОВУ, то заклекотав — наче її привітав. 
Мова. Ось, це, напевно, українська хата, бо лелек на Московщині нема — вони люблять Україну. 
(Стукає.) Люди добрі, впустіть до хати перепочити. 
Голос за сценою. Ти, УКРАЇНСЬКА МОВО, нам і тут не потрібна. Мова. Все кругом українське є, а в хату мене, рідну мову, не впускають. Невже доведеться мені десь на світових роздоріжжях загинути? Де ж мені подітись? Ось відпочину тут, під липою в холодочку. 
Бабуся. Заснула наша дівчина. Аж ось їй сниться: над нею літають янголята. Всі повбирані у вишиванки. 
Вони взялися за ручки й, літаючи, співають (звучить пісня). І тут вони стали рядочком перед сплячою 
УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ і всі гуртом сказали… 
Янголята. Не журися, МОВО, ми тебе понесемо на наших крилах до всіх українських дітей цілого світу, бо ми є їхніми янголятами-хоронителями й покажемо їм твою красу. Українські діти мають добрі й щирі серця, і вони тебе, УКРАЇНСЬКА МОВО, приймуть. Мова прокинулась, а навколо неї стояв гурт дітей. 
Хлопчик. А що ви тут робите на самоті? 
Мова. Я блукаю світом, шукаю край, у якому люблять і шанують українську мову. А хто ви такі? 
Дівчинка. Ми діти, які хочемо відродити рідну мову. Нас уже багато по широкому світі. І тому ми прийшли до тебе, УКРАЇНСЬКА МОВО, щоб тобі допомогти й щоб ти завжди була з нами. 
Разом. УКРАЇНСЬКА МОВО, ми з тобою й не дамо тобі загинути та ще й розбудимо любов до тебе у тих українських дітей, які від тебе відцурались.

Пісня «Українська мова»

Учениця читає вірш Ліни Костенко

Ти знаєш, мови кращої нема, ніж українська мова.
Прислухайся до звуків. Ти подих затаїв? -
Це ж музика, це переливи шелесту гаїв, 
Цвірінькання  пташок, дзвіночок лагідного слова,
Тож мови кращої нема, як українська мова. 
 
Я інші мови поважаю,Але якось інакше їх сприймаю.

Та це ж природньо, бо «своє» - ти серцем розумієш,
Душею відчуваєш, що ж подієш? 
 
Я мови інші чула, то так у них (мені в уяві це здається)
Щось замість слова бовкає, та по залізу ріже і скрегоче,
Чи гуркає, мов в жорнах, чи хлище батогом і б’ється,
То клацає, як звір зубами, неначе з’їсти тебе хоче. 
 
А наша – річечкою тихою тече,
Та гріє душу, не пече.
Пройме наскрізь і згладить - не завадить.
Часом, дзюркоче і бринить,
Як в струнах тих чудних.
Як неспокійне серденько бува твоє – 
Тоді ніби шепоче щось пророче,
І лагідними дотиками звуків чарівних
Здається, лікувати хоче. 
 
Тож не даремно в хорошії часи і в час буремний,
Казали: є така країна, що має назву  УКРАЇНА,
Що в неї є співуча мова – «СОЛОВ’ЇНА»,
Бо так Тарас, коли оспівував її,
То влучно солов’їною назвав.
А він не простачок якийсь тобі,
А геній,
Тож дуже добре знав, що він казав!

Ведучий Коли осягаєш багатство рідної мови, мимоволі дивуєшся: який все-таки могутній творчий геній нашого народу! Скільки синонімічних рядків, яка гнучкість граматичних форм, глибина думок і почуттів у нашій мові, 
Ведучий. Любі друзі! Сьогодні є випадки, коли мову паплюжать, перекручують. Серед сучасної молоді справа далеко не краща. Дехто з наших ровесників теж не замислюється над тим, що мовна культура є свідченням вихованості та розумового інтелекту молодої людини. 
Пропонуємо вашій увазі сценку «На дискотеці». (Звучить музика) 
— Прівєт, бебі. Давай знакомитись. Я — Дєня с пятой школи. А тебя як звати? Можна тебя пригласит на танець? Шчас такий музон класи буде — полний отпад! То шо, підем стряхнемось? 
— Вибачте, мені зовсім не хочеться танцювати. Не ображайтесь на мене. Я просто слухаю музику. 
— Ти шо гоніш, дєтка? Який слухаю? Погналі, слиш? 
— Я ще раз у вас прошу вибачення, але я танцювати не хочу. Та й музика мені ця не до вподоби... 
— Класний музон! А ти шо, мєдляк ждеш? Тобі мєдляк наравиться шолі? Ну, ти дайош! 
— Ні, вибачте, але я зовсім не хочу танцювати. До побачення. (Дівчина пішла.) 
— От, блін, кльова діваха, але шото ламається. І чого? 
Ведучий. І справді, чого? А ви не здогадуєтесь? Хоча могло б бути інакше. 
Сценка «На дискотеці — 2» 
— Здрастуйте! Я Денис із п'ятої школи. Дозвольте запросити Вас до танцю. 
— Будь ласка! Якраз звучить моя улюблена мелодія. 
— Ви знаєте, наші смаки цілком збігаються, це так приємно. {Дівчина усміхнулась.) 
— Перепрошую, у Вас, мабуть, таке ж чудове ім'я, як і Ваша добра усмішка? Як Вас звуть? 
— Мене звуть Інною. 
— Чудове ім'я і Вам дуже личить! (Танцюють.) 
— Інно, а Ви не образитесь, якщо я запрошу Вас до наступного танцю? 
— Ви, Денисе, такий чемний хлопець, що Вам важко відмовити. 
— Дякую. 
2-й ведучий. Ось так з чемної мови, за якою чисті помисли, можливо, і зародиться справжня дружба. А хто нехтує культурою рідної мови, потрапляє в жалюгідне становище, хоча, на жаль, сам цього не усвідомлює.

Вірш

Чи живеш біля моря синього, 
Чи в степу, чи обіч гори, 
Ти не будь малоросом, сину мій, 
Українською говори. 

Чи ідеш ти міською дорогою, 
А чи стежкою на селі, 
Говори українською мовою, 
Бо живеш на своїй землі 

І не слухай ворожих натяків, 
Мов "забули за сотні літ", 
Це ж бо так, як забути матінку, 
Що пустила тебе у світ. 

Чуєш, як розмовляють соняхи, 
Як шумлять густі явори, 
Як від рідної мови сонячно? 
Українською говори!

Пісня про мову

Ведучий 
Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ви зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Ця мова зрозуміла і рідна всім нам. Бо без мови немає народу. І так само, як у кожної людини є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова. 
ВЕДУЧИЙ 
Рідна мова. І чується лагідний, теплий голос матері, яким вона будить нас уранці. Хіба ще хтось вміє промовляти такі слова, як наші українські мами? Адже цілий світ визначає, що українська мова – чудова, мелодійна, багата.

Інсценізація вірша «Як би тобі, доню…» 
(Діалог матері та дочки. Обидві у вишиванках) 

Мати: 
Як би тобі, доню, в світі не було, 
Не скупись ніколи людям на добро. 
Бо і так доволі хтось насіяв зла, 
І холонуть душі наші без тепла. 

Донька: Забувають діти мову матерів. 
Глянь, від того болю світ аж посірів. 
Стогне від розпуки зранена земля, 
І сивіти стала матінка моя. 

Мати: Доню моя, доню, синьоока зірко, 
У житті буває солодко і гірко. 
Як би твої очі не манили зваби, 
Не посмій вчинити Батьківщині зради. 
Не посмій зламати гілку калинову – 
Сиротою станеш, як забудеш мову. 
Можеш призабути запах рути –м’яти, 
Але рідну мову мусиш пам’ятати. 
Можеш не впізнати голосу діброви, 
Та не смій зректися маминої мови!

Український танець

ВЕДУЧИЙ 
Не вдалося і не вдасться Сьогодні, як ніколи, ворогам знищити нашу мову, наш народ, тому що ми відважна, хоробра, патріотична нація. А інакше і бути не може, адже ми нащадки славних козаків. 
ПОЕЗІЯ «Я був російськомовним українцем» 
Я був російськомовним українцем, Було, що мову Пушкіна й любив. 
Але в мій дім сусід прийшов чужинцем, І вмить оту любов мою убив. 
Прийшов на мою землю захищати Мене "русскоязычного хохла", 
Вдягнувшись у військові свої шати З емблемою двоглавого орла. 
В руках тримав сусід смертельну зброю. Облиш, сусіде, недолугий жарт! 
Я чув колись, що ми брати з тобою, А ти мені, як ніби, старший брат. 
Нема тих біля мене і навколо, Від кого мене треба захищать. 
Братів таких, як ти, ніде й ніколи Не можна хлібом - сіллю зустрічать. 
Прийшов ти руйнувати мою хату, Ти цілиш в мене й тиснеш на курок. 
Тебе слід за агресора сприймати Й ненавидіти "русский говорок". 
Тепер я перейшов на українську, На мову своїх пращурів, батьків. 
Забути хочу мову ту російську І говір тих бандитів - вояків. 
Знов стану я співати соловейком, Бо мова — солов*їная моя. 
Це ж нею "Колискову" моя ненька Мені співала, як я був малям. 
Ой, нене моя нене! У сні прийди до мене Й потіш мене отим дитячим сном, 
Як ти мені співала І в тих піснях навчала: На зло відповідать не треба злом... 
Оце згадав я пісню материнську І стало мені легко на душі. 
Я був російськомовним українцем, Стаю ж україномовним залюбки. 
Зросійщений, колись було, чужинцем, Я знов пірнаю в мову прабатьків. 
ВЕДУЧИЙ
Сьогодні зі щирими словами ми звертаємось до Господа, щоб він оберігав нашу мову, нашу батьківщину, наш народ. Щоб нарешті на нашій землі не завтра, а вже сьогодні запанував мир і спокій, щоб матері не оплакували синів, які гинуть на своїй же землі. Щоб наші вороги усвідомили, що ми єдиний народ, що Україна – сильна, єдина, неділима – від Заходу до Сходу, від Півдня до Півночі, і нікому ніколи не вдасться поставити її на коліна.

ВЕДУЧИЙ Ми свято віримо в те, що не зміліє ріка нашої мови ніколи, слово рідне заграє новими гранями краси і довершеності! 
(Всі учасники шикуються зі свічками) 
Молитва за мову 
– Боже милосердний, що на небі, 
Українську мову збережи. 
– Всім, хто має в серці віру в Тебе, 
Об’єднатись в слові поможи. 
– Уклади в уста мого народу 
Незнищенні істини прості, 
– Щоб ніколи рабству на догоду 
Не збивався з істини путі. 
– Дай нам милосердя і терпіння, 
– До байдужості не доведи! 
– Від змертвіння і від запустіння 

Усі: Отче, збережи і захисти! 
Звучить пісня «Гімн мові»