Вірші для дітей Петра Ребра

Андрійків рак

Піймав Андрійко рака, 
Мерщій його зварив, 
А потім аж заплакав: 
— Хто рака замінив? 
Здивований страшенно, 
Пита він: — Як же так! 
Був чорний рак у мене, 
А це — червоний рак! 

Вередливі санчата

Ну й санчата Олечці купили!
Вередливіш, мабуть, не знайти: 
Із гори — самі біжать щосили, 
А на гору — треба їх тягти!

Відсталий учень

Щоранку з хлоп'ятами Шарик 
До школи ходив - не лінився. 
Дає йому Толя букварик:
Чи ти хоч читати навчився?
А пес тільки кліпає оком, 
Розгублено зирка довкола. 
Виходить, даремно два роки 
Ти, Шарику, бігав до школи!

В зоопарку

Гукає Ігор до Дмитра:
- Поглянь, якенна кенгурА!
Дмитро сміється: - Ой, умру! 
Не кенгурА, а кенгурУ!
- А он із клітки вигляда
Папуга жовта - какадА!

Друг знов у сміх: - Ой, упаду! 
Не какадА, а какадУ!
Відразу видно, братику, 
Що ти не вчиш граматику!

Дивні штани

Купив татусь мені штани. 
Приміряв я: - - Овва!
Великі? Що ж, нехай вони 
Полежать рік чи два.
Сьогодні знов дістали їх
В комоді аж на дні.
Але тепер - і сльози, й сміх -
Малі вони мені.
Минув же тільки рік - і ось 
Попробуй тут збагни: 
Чи перешив їх нишком хтось. 
Чи це не ті штани?

Забрехався

Хвалився Ігор-брехунець 
Івасику малому: 
- Є в мене дома олівець 
Сто кольорів у ньому!
- А чи великий він?
- Ого! Як від землі до стелі!
- А в чому ж носиш ти його?
У чому? У портфелі!

Зелений гребінець

Ми півника малюємо. 
Стоїть він на горбку 
й, дугою шию вигнувши, 
Кричить «ку-ку-рі-ку!».
На ніженьках у півника – 
Сап'янці золоті. 
На крилах - синє пір'ячко. 
Зелене - на хвості.
А знаєш, чом у півника 
Зелений гребінець? 
Тому, що загубили ми 
Червоний олівець.

Кізоньчина мова

Побачила кізонька дівчинку Зіну, 
Не знала вона, як сказати: "Дай сіна", 
Тож мовила коротко: - Ме!
Похрумала вволю сухої травички, 
Не знала коза, як сказати: "Водички!", 
Тож мовила коротко: - Ме!
Наївшись, напившись, лягла спочивати, 
Не знала вона, як спасибі сказати, 
Тож мовила коротко: - Ме!

Коли задрімаю

На сина тато грима:
- Все крутишся? Авжеж!
Вже ніч он за дверима.
А ти коли заснеш?
Малюк відповідає:
- Я тихо вже лежу.
І тільки задрімаю,
Відразу вам скажу.

Лічилка 

Я малюю зайчика для вас. 
Раз. 
Це у нього, бачте, голова. 
Два. 
Це у нього вуха догори. 
Три. 
Це стирчить у нього хвостик сірий. 
Чотири. 
Це очиці весело горять. 
П'ять. 
Ротик, зубки — хай морквину їсть. 
Шість. 
Шубка тепла, хутряна на нім. 
Сім. 
Ніжки довгі, щоб гасав він лісом. 
Вісім. 
Ще навколо насаджу дерев'я. 
Дев'ять. 
І хай сонце сяє з піднебесся. 
Десять. 

Ні, ти не знаєш добре України ...

Ні, ти не знаєш добре України ,
Якщо на Запоріжжі не бував,
Де небо – то від хвиль Дніпрових синє,
То золоте – від степових заграв;

Де на весь світ поралить колосками
У січах кров’ю зрошена земля,
Де царство дум, де навіть кожен камінь
Народу невмирущість прославля;

Де сяйво з вод висотують турбіни
А Хортиця сурмить, як пароплав...
Ні, ти не знаєш добре України,
Якщо на Запоріжжі не бував.

Оксанчин дитсадок

Чий такий красивий дім? 
Грають промені на нім. 
Сяє напис: «Колобок». 
Це Оксанчин дитсадок. 
Чий такий співучий дім? 
Цілий день пісні у нім. 
Кличе музика в танок. 
Це Оксанчин дитсадок. 
Чий такий веселий дім? 
Не змовкає сміх у нім. 
А малечі — мов квіток! 
Це Оксанчин дитсадок. 

Олівці

Був у мене один 
Олівець у руці. 
Перерізав його – 
Стало два олівці.
Два - це краще, та я 
Зупинитись не міг. 
Тільки два олівці? 
Перерізав і їх.
Стало більше, але 
Що ж хлоп'ятам я дам? 
Перерізав і ці 
Олівці пополам.
Ціла купа тепер 
Олівців у руці. 
Та я сумно дивлюсь 
На огризочки ці.
Як я буду тепер 
Малювать і писать. 
Якщо ці олівці 
Навіть в пучку не взять?!

Приземлився

Раз гойдайся наш Денис 
На гнучкому клені
Та й шугнув по вітах вниз 
У кущі зелені.
Я підбіг і запитав:
Впав? Чи не забився? 
А Денис:
- Хіба ж я впав? 
Це я... приземлився!

Провчила

- Синку, йди-но вмийся, - кличе мати. 
А малий кричить їй у вікно:
Ну нащо сьогодні умиватись, 
Якщо завтра митись все одно!
Ось і вечір. Мати каже сину: 
- Лізь голодним, хлопче, під рядно: 
Ну нащо тобі вечерять нині. 
Якщо завтра їсти все одно!

Радість

- Красота! - кричить Оксанка.
- В чому річ? - питає Мила.
- Я ішла до школи ранком
І свій ранець загубила!
- Чом же рада ти страшенно? – 
Каже Милочка Оксанці.
- Бо із двійками щоденник
Залишився втому ранці!

Сліпий дощик

Світило сонце, й дощ поливсь 
На сад, на хати, площі. 
Говорить мама: — Подивись, 
Сліпий сьогодні дощик. 
А я кажу: — Він не сліпий! 
Він, певне, бачить, мамо, 
Бо нас знайшов і покропив 
В садочку під кущами! 

Телятко

Маленьке телятко по стежці стрибало, 
Забігло на грядку і все там стоптало. 
Я крикнув, я охнув: що діяти нині? 
Зозла ледь не цьвохнув телятко по спині. 
Нащо мені грядку воно затоптало? 
Але... тут телятка шкода мені стало! 
Я кинув лозину свою чималеньку... 
Хіба воно винне? Телятко ж маленьке!

Чим погані наші груші

Груші в нас смачні, духмяні, 
Й родять рясно, й спіють впору 
Лиш одним вони погані – 
Що ростуть не вниз, а вгору.
Бо з-за цього, признаюся, 
Кожен раз прохать я мушу 
тата, маму чи бабусю: 
- Підсадіть мене на грушу!

Чудний молоток 

Ілько, щоб скриньку збити, 
Взяв цвяхи й молоток, 
Та скоро він сердито 
Жбурнув його в куток. 
— Цей молоток,— зітхає,— 
Чудний діставсь мені: 
По пальцях попадає, 
А по гвіздочках — ні! 

Ходяча майстерня

Підняв Славка товаришок, 
А потім каже: - Слава, 
Та ти важкий, немов мішок! 
Скажи, у чому справа?
Той - до кишень.
А там - гвіздки. 
Два гвинтики, три гайки. 
Пружини, ножики, гачки, 
Сім струн для балалайки.
Ключі, обценьки, молоток 
Ще й шестірня іржава...
І засміявсь товаришок: 
- Майстерня, а не Слава!

Хто правий? 

В'ється, в'ється до ставка 
Річка синьоока. 
Тато каже, що мілка, 
Я кажу — глибока! 
Хто правий з нас — я чи він,— 
Сам не розумію: 
Татку в річці до колін, 
А мені — по шию! 

Що таке роса?

Чудеса, хлоп'ята, 
Прямо чудеса! 
Наш Митько не знає. 
Що таке роса.
Та роса уранці 
Сяє на траві. 
Мов разки намиста, 
Іскорки живі.
Як поглянуть збоку – 
Це така краса! 
А Митько не знає, 
Що. таке роса.
І не взна, бо пізно 
Хлопець устає. 
Як росу повсюди 
Сонечко зіп'є!

Яблучко не витримало

У садку - це видно і на віддалі – 
Скрізь плоди проміняться-блищать, 
А Мишко все скаржиться сусідові. 
Що, мовляв, немає чим вгощать.
Каже він: - Повір мені, та я б. 
Лука. Дав тобі і їсти й про запас.

Тільки ані груші, ані яблука 
Цього літа не вродили в нас.
Не вродили зовсім. Аніскілечки. 
Навіть я шукати не берусь. 
Тут зірвалось яблучко із гілочки 
Та по лобі скупердягу - хрусь!

Як Ваня загорів

За все літо й трошки Ваня 
Не лежав на бережку. 
Був він з дідом на баштані, 
Був із татом на току.
Був із мамою у полі – 
Кукурудзу проривав. 
Був із хлопцями у школі – 
Сад полити помагав.
Був у тракторній бригаді. 
Де працює старший брат. 
Із сестрою на леваді 
Пас колгоспівських телят
І ніде не лінувався. 
Скрізь трудився, як умів, 
І від сонця не ховався – 
Через те він загорів!