Стихи про Киев / Вірші про Київ

Стихи про Киев

Как обычно в мае,
не нарушив планы,
Киев расцветает,
расцвели каштаны.
Пестрые тюльпаны,
украшают вид,
воздух Киевлянам,
разум теребит.
Киев мой прекрасный,
расцветет весной,
город мой любимый,
я горжусь тобой!
Птицы,трели в парке,
соловьиный свист,
КИЕВ держит марку,
и танцует ТВИСТ.
Днепр разливаясь,
влечет к себе друзей,
для гостей стараясь,
быть другом поскорей.
Как обычно в мае,
Мой КИЕВ расцветет,
тут жизнь благоухает,
и туристов ждет!
Александр Котоманов

***
Я иду по родному городу,
Восхищаясь его красотой.
Все мне мило в нем, все мне дорого -
И особенно этой весной.
Да, весна эта необычная,
Потому что вот этой порой
Я прощаюсь с жизнью привычною,
Я прощаюсь со школьной скамьей.
Может быть, мне придется расстаться
И с тобою, мой Киев родной,
Но с тобой я не буду прощаться,
Я вернусь к тебе, Киев мой.
Не забуду тебя, Крещатик,
И каштанов твой праздничный строй.
Не сказал бы, что я фанатик,
Но... люблю тебя, Киев мой!
Ничего не могу я поделать
Со своею поющей душой,
Вместе с нею поет мое тело:
“Я люблю тебя, город родной”.
За пятнадцать своих столетий
Ты не раз был разрушен войной,
Но запомнишься мне ты навеки
Весь цветущий и молодой.
Я люблю тебя, Киев, смолоду,
И поэтому каждой весной
Я иду по родному городу,
Восхищаясь его красотой.
Олег Шлимак

Стихи о Киеве.

Над временем злым и весёлым,
над скопищем лет и невзгод,
над синим и сонным Подолом –
Андреевской церкви полёт.

Над прошлым, печальным и пошлым,
над всем, что томит и влечёт, 
над бывшим – и всё же не прошлым –
Андреевской церкви полёт.

Ушли навсегда очевидцы, 
и память, наверное, врёт...
И только по-прежнему длится 
Андреевской церкви полёт.

 ***

Не забывайте о печали, 
о речке узенькой Сырец, 
о том, что помнилось в начале 
и позабылось под конец.

Не прихожу сюда, как в гости, 
а тут живу. Да и умру...
Ещё недавно чьи-то кости 
ручей здесь вымыл поутру.

 ***

По крутизне 
Андреевского спуска
бежит ручей, 
поблескивая тускло...

***

Ходит старик по Владимирской горке, 
век доживает ни сладко, ни горько...

***

Переулок Десятинный
весь опутан паутиной...

***

До встречи в сентябре,
до встречи, встречи, встречи... 
Горят каштанов свечи 
на Байковой горе...

 ***

Последний сентябрь на исходе, 
последние листья летят, 
они над землёй хороводят, 
коснуться ее не хотят. 
Такое глухое ненастье 
в последней моей стороне... 
Последние мысли о счастье 
скользят напоследок во мне.
Виталий Заславский

***

Остров белых каштанов, загадочный Киев,
Сердце Древней Руси и легенд колыбель,
Город Лыбиди, Щека, Хорива и Кия,
Город, где смотрит в небо святая София
И где летом слышна соловьиная трель.

В мае склоны Днепра здесь укрыты сиренью,
Льется звон колокольный в душистой тиши,
А Крещатик пылает дыханьем весенним,
Долгожданным, дурманящим всех пробужденьем,
И какой-то мне голос все шепчет: спеши

Прогуляться по паркам у дивных фонтанов
И Андреевским спуском пройти на Подол,
Ощутить старину неразрушенных храмов,
Современности пульс и воздушные гаммы,
Вспомни, что здесь когда-то взошла на престол

Гордо Ольга и славною стала княгиней,
А теперь, присмотревшись, не трудно узнать
В каждой девушке юной княжну и богиню,
От улыбок — и кровь у мужчин в жилах стынет,
И мелодию чувств очень сложно прервать.

Да и нужно ли? — спросит таинственный Киев,
Ведь вокруг средь плетения радуг горят
Свечи старых каштанов, а древней Софии
Все глядят в небеса купола золотые
И, наверно, какую-то тайну хранят

Столько лет, столько долгих забытых столетий,
Защищая от брани Руси колыбель.
Как прекрасно, мой Киев, что ты есть на свете,
И звезда над тобою моя ясно светит,
И слышна у Днепра соловьиная трель!

Стихи о Киеве

Как по улицам Киева-Вия
Ищет мужа не знаю чья жинка,
И на щеки ее восковые
Ни одна не скатилась слезинка.
Не гадают цыганочки кралям,
Не играют в Купеческом скрипки,
На Крещатике лошади пали,
Пахнут смертью господские Липки.
Уходили с последним трамваем
Прямо за город красноармейцы,
И шинель прокричала сырая: —
Мы вернемся еще — разумейте...
О.Э.Мандельштам

***
Древний город словно вымер,
Странен мой приезд.
Над рекой своей Владимир
Поднял черный крест.
Липы шумные и вязы
По садам темны,
Звезд иглистые алмазы
К богу взнесены.
Путь мой жертвенный и славный
Здесь окончу я,
Но со мной лишь ты, мне равный,
Да любовь моя.
Анна Ахматова

***

Прекрасный Киев наш на вековечных кручах!
Многострадальному - хвала тебе, хвала!
Пускай сияет день, где ночь, как смерть, прошла,
Пускай блестит луна, где небо было в тучах!

За муки, за болезнь детей любимых, лучших,
За кровь горячую, что, как река, текла,
За все бесчинство их, за черные дела
Пускай падут от наших рук могучих!

Суд правый близится, настал расплаты час!
Не затупился меч, и светоч не погас,
И скорбь идет судить все преступленья злые.
А сыновьям родным, защитникам страны,
Несущим светлый день сквозь черный дым войны,
Наш Киев распахнул Ворота Золотые.

Максим Рыльский

***

Украдкой входит осень в Киев...
Ещё по-летнему тепло,
но слышите:
о мостовые
стучат каштаны тяжело.
Ещё не скоро вянуть кленам,
ещё не скоро пламенеть
рябинам,
но в листве зеленой,
смотрите:
проступила медь.
Пустынны городские пляжи.
Лишь - стражи верные реки -
сидят до ночи рыбаки
цепочкою вдоль кромки влажной.
И, на Подол спеша по склону,
трамвай, как будто теплоход,
огни сигнальные несет:
два желтых,
красный и зеленый.

***

Я люблю тебя, Киев...

Я люблю тебя, Киев, наверное, странной любовью,
Я люблю твоих улиц совсем не славянский разрез
И верховную серость, и яркие краски низовья,
Дровяные реликты и вечнозелёный прогресс.

О, великое благо прописки, дающее право,
Оставлять отпечатки на камне твоих мостовых,
Хоть на время вписавшись в ещё не сожжённые главы
О пока ещё сложно живущих, но просто живых.

Я слаба и грешу, и порою пленяюсь другими,
Я бываю почти без ума от иной красоты,
Но всплывёт на фронтоне вокзала короткое имя,
И уносятся Лыбедью в Лету чужие черты.

М.Ю.Лермонтов

Бульвар Тараса 

Плетение кружев бульвара 
Украсил Владимир-собор.
Тут Гоголь просиживал пары,
И Бибиков рифмы плёл.

И Пушкин, возможно, гуляя,
Встречал разночинных друзей...
А как тут поэмы писались!-
Здесь просто дышать веселей!

Плетения в бликах кружили
И до Бессарабки дошли.
Тополевым цветом укрыли 
Дорожки, скамьи и кусты.

И просто сидеть, загорая,
Не думать совсем ни о чём:
А только всем сердцем играя
На памятных струнах огнём.

Огнём, что горит не сгорая
И в памяти сердца хранит:
Скамью поседевшего края
Весну,- где цветёт малахит. 

Леон Гольдманн

Киев

О Киев-град, где с верою святою
Зажглася жизнь в краю у нас родном,
Где светлый крест с Печерскою главою
Горит звездой на небе голубом,
Где стелются зеленой пеленою
Поля твои в раздольи золотом,
И Днепр-река, под древними стенами,
Кипит, шумит пенистыми волнами!

Как часто я душой к тебе летаю,
О светлый град, по сердцу мне родной!
Как часто я в мечтах мой взор пленяю
Священною твоею красотой!
У Лаврских стен земное забываю,
И над Днепром брожу во тьме ночной:
В очах моих все русское прямое —
Прекрасное, великое, святое.

Уж месяц встал; Печерская сияет;
Главы ее в волнах реки горят;
Она душе века напоминает;
Небесные там в подземелье спят;
Над нею тень Владимира летает;
Зубцы ее о славе говорят.
Смотрю ли вдаль — везде мечта со мною,
И милою всё дышит стариною.

Там витязи сражались удалые,
Могучие, за родину в полях;
Красою здесь цвели княжны младые,
Стыдливые, в высоких теремах,
И пел Баян им битвы роковые,
И тайный жар таился в их сердцах.
Но полночь бьет, звук меди умирает;
К минувшим дням еще день улетает.

Где ж смелые, которые сражались,
Чей острый меч, как молния, сверкал?
Где та краса, которой все пленялись,
Чей милый взгляд свободу отнимал?
Где тот певец, чьим пеньем восхищались,
Ах, вещий бой на всё мне отвечал!
И ты один под башнями святыми
Шумишь, о Днепр, волнами вековыми!

Иван Козлов

О,любимый мой город

О,любимый мой город,
Для тебя не жалею я слов.
Поднимаеться белый мой ворот,
И ходить до утра я готов.

Киев,манишь меня вечерами,
Зажигаешь ты мёдом огни.
И как море покрыто волнами,
Вновь колышутся парки твои.

Вновь на небе как сладкие слёзы,
Возрождаются звёздами дни.
Корабли на Днепре будто розы,
Паруса наполнают свои.

И какое-то странное чувство,
Даже грустно бывает порой.
Как художник целует искусство,
Не всегда я смогу быть с тобой. 

Поцарапаны плиты ногами,
И любимые сердцу места.
Я уйду и остануться сами,
Как родные вдали берега.

На огромных просторах земли,
Буду счастливо я ковылять.
Мне присняться твои лишь огни,
И тебя стану я вспоминать.

Дмитрий Липский

Родному Киеву

Мне кажется я серьезно влюбился,
Не в глаза и улыбку одной.
Да и сон ни о ком мне не снился,
Я в свой город влюбился родной!

Вот проходишь бывает под вечер,
По излюбленным сердцу местам.
А на улице дождь,словно свечи,
Желтых капель в фонарь-барабан.

Я иду своих чувств не стесняясь,
Никогда не смогу я забыть,
Юность глаз в небесах отражая,
Как хотел всем улыбку дарить.

Я по киевским улицам милым,
Разбросал стук шагов как и ты,
Наслаждался закатом я винным,
Как глотками вдыхая цветы.

Я растрепывал листья руками,
Отраженьем любуясь в Днепре.
И родными укрыт небесами,
Я валялся на мятой траве.

Дмитрий Липский

ЛАВРСКИЕ ПЕЩЕРЫ 

Тяжелых, низких сводов полумрак 
Раздвинулся как будто перед вами, 
И вы идете тихими шагами 
Все вглубь и вглубь, теряетесь в веках. 

А наверху пылает разноцветье, 
И лайнер режет небо в облаках, 
Но все как прежде в этих тупиках, 
Хоть на земле двадцатое столетье. 

Особенный, тяжелый запах, 
И древние гробы с останками святыми, 
И алтари с крестами золотыми, 
Создателей Успенского собора прах. 

Пусть дни идут, проходят пусть года, 
Живут и умирают поколенья, 
Но это Божьих рук произведенье 
Останется таким же навсегда.

Ангелина Добровольская (стихотворение написано поэтессой в возрасте 12 лет)

***

На берегах Днепра стоит чудесный Киев город,
Ему сама природа красоту дает.
Века прошли, а он, как прежде, молод,
Софии купола встречают утренний восход.

Монахи в лавре молятся веками -
За Киев-град, за веру без греха.
Свой город защищали люди сильными руками,
От посягательств вражьих все века.

Всё видел Днепр, неся поток бурливый, 
Топил врага и был преградой на пути. 
Он проявлял характер свой строптивый, 
Для города защиты лучше не найти!

Сегодня Киев знают во всем мире, 
Город-Герой себя прославил на века. 
Живет он, как и прежде, в своем стиле, 
И образ свой не сменит он наверняка.

Мохонько Б.

Зима на Подоле

Снежинки, как в детстве
Кружат за окном.
Я здесь по соседству,
Где виден мой дом.

Где скованный льдом вот
Славутич застыл,
Где камешек каждый
Мне дорог и мил.

Когда-то шумел здесь
Родимый Подол
И был знаменит он 
Множеством школ.

Из них уцелела
Всего лишь одна -
Знать грамотность нынче
Совсем не нужна.

А вышли отсюда
Науки мужи,
Средь них и премьеры,
Спортсмены, вожди...

Тиха же Подола
Обитель теперь.
Здесь офисов сонм,
Что не терпят потерь,

Здесь клады находят
Еще щипачи
И светятся бары, кафе
Тут в ночи.

Ночные пейзажи
В окошко манят...
Вот церковь, где в детстве
Крестили меня,

Святого Михайла
Воскресший собор
И змейкою вьется
Фуникулер.

И церковь Андрея
На горке блестит,
А ниже Булгакова
Домик стоит.

А скоро наступит
Уже Новый год...
С тобою под ручку
Пройдем у ворот,

Кино где "Мосфильм"
Когда-то снимал
И Хвойка Викентий
Нам мир открывал.

В снежинках растаял
Владимира крест...
Вдыхаю я воздух
Родимых мне мест.

Евгений Рейцен

***

На Андреевском пусто. Зима.
Перепачканный снег. Бахрома 
Сероватых сосулек. Карниз 
Проседает под весом их вниз.

На Андреевском тихо. Январь 
Запорошил снегами букварь 
Полусонного города, ниц 
Связки буквиц смахнув со страниц. 

На Андреевском скучно. Лоток 
На опасном, как скользкий каток, 
И крутом тротуаре, как встарь 
Разместил одинокий кустарь. 

Выбор прост, незатейлив искус: 
Пара низок пластмассовых бус, 
Расписные иконки, кресты 
И картинки поверх бересты. 

Покупателей нет. Невзначай 
Он хлебает из термоса чай 
И, сощурив от ветра глаза, 
Сигареткой дымит в небеса. 

На Андреевском грустно. Часы 
Бьют четыре. Бездомные псы 
Молча шастают между домов 
В ожиданьи случайных кормов. 

Ни людей, ни подачки. Январь 
Не накормит голодную тварь. 
Ей бы в спячку залечь до весны, 
Разгрызая, как косточку, сны. 

На Андреевском спуске зима. 
Здесь к пяти полусвет-полутьма, 
И, иссохнув, как старая жердь, 
Здесь царит полужизнь-полусмерть. 

Так чему же я счастлив и рад? 
Отчего так стучит невпопад, 
Может, сердце, а, может, иной 
Инструмент, неопознанный мной? 

Я счастливее видел места, 
Изучив от моста до моста 
Тротуары и контуры крыш, 
Обессмертивших город Париж. 

Видел Вены зеленый убор, 
Площадь Марка и Кельнский собор, 
Предо мною бежала, струясь, 
Пражских улочек тонкая вязь. 

Отчего ж меня тянет сюда,
В зябкий Киев, в январь, в холода, 
Где, зевая, прядет, как моллюск, 
Зимний жемчуг Андреевский спуск? 

Из-под полуопущенных век 
Я гляжу, словно пьяный, на снег, 
И гудит голова, как кабак, 
И одна из бездомных собак 

Полувнятно, как тень по стене, 
Приближается робко ко мне 
И с надеждой глядит мне в лицо, 
Тощий хвост завивая в кольцо. 

Извини, мой нечесаный друг – 
Я б кормил и кормил тебя с рук, 
Но рука, к сожаленью, пуста, 
Как степей украинских верста. 

Не сердись, одичавший собрат, 
Нашей встрече я искренне рад, 
И мне кажется – видно, с ума 
Меня сводит сырая зима – 

Будто город мне смотрит в глаза 
Исхудавшею мордою пса.

Михаил Юдовский

Вірші про Київ

КИЇВ
Колись давно столицю заснували
Кий, Щек, Хорив та Либідь, їх сестра.
Мій, Києве, ти місто старовинне,
Краси утілення та вічного добра.

Тече Дніпро. Колись у  його водах
Князь Володимир хрещення прийняв.
Він дбав про долю рідної країни,
Вчив грамоти та храми будував.

Ось пам’ятник Хмельницькому Богдану,
Цей гетьман для людей героєм став:
Походи він очолював козацькі,
Й про незалежність України дбав.

Ось Києво-Печерська Лавра стала,
Це пам’ятка духовності, тепла.
Попросимо усі, щоб Божа Матір
І нас, і Україну берегла.

У часи війни героєм став наш Київ,
Його ми ворогам не віддали,
І ми в музеї під відкритим небом
Згадаємо славетні ті бої.

Малята люблять своє рідне місто:
Тут цирк, театр дитячий, зоопарк,
Фунікульор, майданчики для ігор,
Тут з каруселями й гойдалками парк.

Так хочеться, щоб кожен з вас побачив
Красу столиці у весняний час.
Коли каштанами Хрещатик розцвітає,
До Києва запрошуємо вас!
Ю. Турчина

***

Київ Київ-місто історичне,
Йому вже багато літ.
А воно красиве, вічне,
Навесні каштанів цвіт.
З нього почалась держава
У прадавні ще часи …
В ньому наша міць і слава,
В ньому предків голоси.

КИЇВ
Столиця нашої Вкраїни,
Найкраще місто на землі.
Тут бігають швидкі машини,
Пливуть по річці кораблі.
Мости два берега з’єднали
І котить хвилі вдаль Дніпро…
Ще наші пращури подбали,
Щоб оселилось тут добро.
Стрункі тополі і каштани,
Та квіти різні запашні –
Щоденно трудяться кияни,
Щоб в радощах спливали дні.
Ми любимо футбол і співи,
Брати Клички живуть у нас,
А мрії про космічні ниви,
Ведуть дітей до школи, в клас.
Ми будем вчити всі науки,
Які потрібні для життя,
Щоб молоді умілі руки
Творили краще майбуття.
Тетяна Худолій

***

НАША СТОЛИЦЯ

Чудовий день. Ясна пора.
Легенький вітерець повіяв.
На кручах сивого Дніпра
Стоїть столиця наша – Київ.

Квітує свічками каштан,
На храмах грає  позолота.
Ось Володимир, ось Богдан,
Он сяють золоті ворота.

Летить у небі голуб-птах,
Над ними хмарки, немов пір’їни.
Й тріпоче синьо-жовтий стяг,
Як вільне серце України.
Анатолій Камінчук

***

Я виросла у Київській Венеції.
Цвіли у нас під вікнами акації.
А повінь прибувала по інерції
і заливала всі комунікації.
Гойдалися причали і привози.
Світилися кіоски, мов кіотики.
А повінь заливала верболози
по саме небо і по самі котики.
О, як було нам весело, як весело!
Жили ми на горищах і терасах.
Усе махало крилами і веслами,
і кози скубли сіно на баркасах.
І на човнах, залитими кварталами,
коли ми поверталися зі школи,
дзвеніли сміхом, сонцем і гітарами
балкончиків причалені гондоли.
І слухав місяць золотистим вухом
страшні легенди про князів і ханів.
І пропливав старий рибалка Трухан.
Труханів острів… острів Тугорханів…
А потім бомби влучили у спокій.
Чорніли крокв обвуглені трапеції.
А потім повінь позмивала попіл
моєї дерев’яної Венеції.
Ліна Костенко

МІЙ КРАЙ
Київ — серце України 
І найстарше місто в світі, 
Хоч пройшов усякі зміни, 
Гарний весь — в зимі і в літі. 
Там церкви золотобанні, 
А в них дзвони міднокуті, 
Як задзвонять на світанні, 
В Україні всім їх чути. 
Коло Києва чи Львова, 
Куди піду — гарно всюди, 
Куди ступлю — рідна мова, 
Де погляну — рідні люди. 
Працьовиті підгірянці,
Як вогонь, палкі гуцули, 
І сміливії кубанці, 
Що ще січень не забули. 
І розважні подоляни, 
І полтавці — солов'ї, 
Бойки, лемки, волиняни — 
Все ото брати мої.
Р. Купчинський

Хрещатик

Наш Хрещатик славний
Урочисто вбраний:
Зацвіли каштани,
Громонять фонтани.
І машини  крутять шини
Без упину, без упину…
Виринають пішоходи
Із підземних переходів:
Всі такі величні,
Всі такі столичні.
Місто Київ молодіє
І хрещатиком радіє.
Ганна Чубач

КИЇВ
Наш Київ розіслався 
На горах над Дніпром, 
Садами заквітчався, 
Мов дівчина вінком. 
Його побудували 
Брати, батьки, діди. 
І славно захищали 
Від лютої біди...
М. Рильський

ПОЧАТКИ КИЄВА 
Над Дніпром широким, вільним,
Де луги й степи цвіли,
Наші прадіди поляни
Оселились і жили.
Хлібороб робив у полі,
Пас пастух корів, овець,
З луком, з стрілами гнучкими
По лісах ходив ловець.
Пишно квітла Україна,
Повна всякого добра.
Як в раю, жили поляни
Понад хвилями Дніпра.
Все своє вони любили,
Шанували і чуже,
Хай, мовляв, Перун і Волос
Всіх від лиха стереже.
А коли сусід лінивий
Заздрив силі багача,
Вміли наші показати
Обосічного меча.
І віки нога ворожа           
Не ступала на наш лан.
Всі сусіди шанували
І боялися полян.
...Де стоїть тепер наш Київ,
Там була сама гора,
Жив там першим Кий з Хоривом,
Щек та Лебідь — їх сестра.
Над самим Дніпром на горах,
Огороджений з боків
Ровом, мурами, валами,
Київ виріс і розцвів.
На сторожі коло його,
Наче батько, став Дніпро,
Наче батько сину, ніс він
З півдня й півночі добро.
І здавалось, Україна
Буде квітнути віки,
І здавалось, всі народи
Їй сплітатимуть вінки.
О. Олесь

Київський вальс

Ночі солов’їнії, ночі весняні,
Доли подніпровські наснились мені.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є.
Молодість мила, – ти щастя моє. 
Далі неозорії, київські сади,–
Друже незабутній, ти прийдеш сюди.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є.
Молодість мила, – ти щастя моє.
Стежки і доріженьки ген лягли у даль.
В парі ми любилися, серденьку жаль.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є.
Молодість мила, – ти щастя моє.
Нам би ще зустрітися в солов’їну ніч.
Теплі зорі київські сяяли б довіч.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є.
Андрій Малишко

Пісня про Київ

Білі каштани,
Світлі огні,
Де б не бував я, -
Любі мені.
Київські ночі,
Зустрічі в саду -
В серці, куди не піду.
Гори високі,
Синь дніпрова,
Молодість наша
Вічно жива.
Київські ночі,
Зустрічі в саду -
В серці, куди не піду
Ми покохались
Там, де дуби,
В київськім небі
Два голуби
Кружать, здіймають
Крилоньки свої,
Наче ми в парі, в сім'ї.
Так воно стане,
Так воно є. ...
Білі каштани,
Щастя моє.
Рідна столице.-
Ти моя весна,
Світла, погожа, ясна.
Київські ночі,
Зустрічі в саду -
В серці, куди не піду.
Андрій Малишко

 Над Києвом сонце липневе блищить

Над Києвом сонце липневе блищить.
Тролейбус по вулиці Леніна мчить,
а в цьому тролейбусі їдемо ми,—
звичайно, із мамою, а не самі.
Зі мною улюблена лялька моя
у платті новому, в такому ж, як я.
А брат мій везе корабель з мотузком
і, мабуть, вважає себе моряком!
Ми швидко мчимо, обганяєм людей,
в вікно поглядаєм на стрічних дітей:
напевно, не знає ота дітвора,
що ми поспішаєм на берег Дніпра!
Обабіч каштани високі й стрункі
розкинули широко пишні гілки.
Тролейбус ліворуч звертає за ріг:
розлогий Хрещатик попереду ліг.
У вікнах будинків поблискує скло,
торік ще будинків оцих не було...
— Ну й гарні будинки!
На дах би я зліз —
з десятого поверху глянув би вниз!..
Хороший наш Київ, веселий такий!
І любо нам їхать в машині швидкій.
Та ось і зупинка. Виходьте, пора!
Скоріше, скоріше ходім до Дніпра!
Наталя Забіла

Київ

Київ-місто історичне,
Йому вже багато літ.
А воно красиве, вічне,
Навесні каштанів цвіт.
З нього почалась держава
У прадавні ще часи ...
В ньому наша міць і слава,
В ньому предків голоси.

Київ весняний

Біла хмарка тане,
Сонячна пора,
Зацвіли каштани
Біля круч Дніпра.

Теплий вітер віє,
Пахощі весни,
По Дніпру на Київ
Попливли човни.

Синя хвиля грає
Радісний мотив,
Київ зустрічає
Друзів всіх своїх.

Сонце мружить вії,
Нас віта добром.
Це-мій рідний Київ,
Красень над Дніпром.

Оболонь

Оболонь – це історичне місце,
Де простору було багато,
І для зайців і для лисиці,
І де мисливці полювали.

Оболонь в озерах і ставках,
Водою чистою іскриста.
Прозорою була вода,
А в ній лілей, як білого намиста.

Та ось цивілізація прийшла
Домівки різні, школи принесла.
Ми народились тут і живемо, 
Вчимось у школі, ростемо.

І наша Оболонь нам рідна:
Усього тут вже є багато.
І наш район – це ціле місто,
І жити в ньому свято.

КИЇВ

У свiтi багато красивих столиць
З мiльйонами добрих, вiдкритих облич, 
Та кращих за Київ у свiтi нема
Чи лiто надворi, чи бiла зима.
Хай завжди квiтує i радує нас
Це мiсто, якому пiдвладний i час, 
Столицi преславнiй Вкраїни - Руси
Ти сили i душу свою вiддаси.
Вкраїнцiв мiльйони - столиця одна,
Сумна нехай доля її омина, 
Де б нам не прийшлося у свiтi пожить
Ми будемо вiчно наш Київ любить.
В далеких країнах ми всi земляки, 
До Києва їдем завжди залюбки, 
Сльоза виступає у нас на очах
Як бачимо Київ, що нас зустрiча.
Георгій Грищенко

Я подумки вертаюся туди, 
Де виросла… І серцем, і душею
Молюся, Боже… З рідною землею
Єднаюсь, проростаючи з води.
Прийти напитися з колонки,
Якої тут давно нема…
Дзвенить у серці – срібно й тонко –
Дитинства спогад… Я – сама.
Будинку нашого – немає, 
Асфальт розтрісканий лежить…
Новітня музика лунає…
Летять хмарини у блакить.
Усе знайоме тут – до болю…
Квітують липи і жасмін…
На все твоя, о Боже, воля…
Низький, Подоле мій, уклін!
Вікторія Івченко

***

На схилах Дніпрових
Блищить куполами
Соборів чудових,
Шумує гаями
Наш Київ столичний,
Красивий і вічний.
Гостинні кияни
Закохані в місто,
В Хрещатик й каштани,
Фонтану намисто,
В Дніпровії кручі,
Зелені й співучі.
Нам випало щастя
У Києві жити,
І може нам вдасться
Ще кращим зробити
Це місто чудове,
Це місто святкове.
Найкращою в світі
Ми зробим столицю
І врешті у сіті
Ми зловимо птицю
Вкраїнського щастя,
Хай вдача додасться!
Георгій Грищенко

***

Зацвіли каштани у моєму місті, золотистим цвітом зарясніли в листі.
Цвіт такий хороший, аж вбирає очі, зацвіли каштани вчора опівночі.
А під ними ходять вулицею люди. Зацвіли каштани тут і там, усюди.
Холодку багато, пахощів багато. У моєму місті гарно, як на свято.
Марія Познанська

Вірш про Київ

Києве золотоверхий !
Знову я до тебе йду.
Ти красивий і безсмертний,
Понад все тебе люблю !
Ти - столиця стародавня,
Батько українських міст.
Ти є гордість наша славна,
Я ж - закоханий твій гість.
Я люблю твої собори
На дніпровських берегах
І ті вулички просторі,
Що оспівані в піснях.
Я люблю також безмірно
Синє радісне Дніпро,
І люблю з легеньким вітром
Покататися в метро.
Ще люблю я погуляти
Та послухати вірші
Про чарівний твій Хрещатик,
Що сіяє уночі.
Києве мій любий, рідний !
В серці я тебе ношу !
Вхід у місто всім свобідний,
Тож не раз я ще прийду !
 Bogdan Brezden

***

Чарівне місто моє Київ
Яке прекрасне ти в цвіту!
Напевно, кожен в світі мріє
Твою побачити весну.
Твої Хрещатиком каштани,
Твої затоки на Дніпрі,
І на печерських схилах храми, 
Чарівні, наче увісні.