Главная » Детский сайт » Деткам от 3 до 7 лет » Детские стихи » Дитячі вірші про козаків та козацтво

Дитячі вірші про козаків та козацтво

Дитячі вірші про козаків та козацтво

Підбірка дитячих віршів про козаків, козацтво, українське лицарство, запорожців

ПРО КОЗАКІВ

В сиву-сиву давнину
Козаки йшли на війну,
Бо на рідну Україну
Сунулися без упину
Ляхи, турки та татари,
Москалі та яничари.
Щоб палить сади і хати,
Щоб людей в неволю гнати.
Козаки скликають раду :
- Не буде ворогу пощади !
Вірні коні рвуться в битву,
Крешуть іскри з-під копита.
За чарівний спів дівочий,
За спокійні дні та ночі –
Шаблі весело дзвенять,
Вражі голови летять.
І на морі, і в степах
Наганяли вони страх,
Бо найкращі вояки –
Запорозькі козаки !
І не буде переводу
Українському народу
Доки із глибин сторіч
Долина козацький клич.

Я Яковенко

***

КОЗАЦЬКА МИРИЛКА

Я козак і ти козак,
Я вояк і ти вояк,
Щоб в бою стояти мужньо
Ми повинні бути дружні.
Ми хоробрі вояки –
Побратими-козаки.

 Я Яковенко

***

КОЗАЦЬКА РОЗМИНКА

Раз - два - голова,
Щоб трималася на в’язах
Ми тренуємо всі м’язи
Три - чотири, руки в ділі -
Раз кулак, два кулак -
Бий сильніше, козак.
Щоб триматись на коні,
Треба ноги нам міцні,
Сильні ноги, дужі ноги -
Не злякаються дороги.
Підемо разом в присядку -
Це найкраща нам зарядка.

 Я Яковенко

***

ГЕЙ, КОЗАЧЕ - КОЗАЧЕНЬКО

Гей, козаче – козаченько,
Тай хоробре серденько,
Ой, міцні в нього руки –
Ворогам для науки!

Як козак засміється –
Ворог з остраху трясеться,
Як козак заспіває –
Вороги чимдуж тікають!

Як козак затанцює –
Увесь світ його чує,
Зелен-дубе розвивайся,
Гей душа, розкриляйся!

А душі тільки й треба –
Степ широкий та небо,
Під сідлом коник чалий,
Побратим не лукавий.

Гей, гуляти-воювати
Знов поїдемо брате,
Не топтали щоб чужинці
Наші землі українські!

Там чи смерть, чи життя -
Нам не буде забуття!
Якщо голови складемо –
У піснях доживемо!

М.Пригара

КОЗАЦЬКА ДУМА

Пароплави плинуть серед ночі, 
Вдалині шумлять херсонські плавні, 
А Дніпро шепоче і шепоче,
Ніби роки згадує прадавні.

Бурмотить собі у вуса сиві,
Одкидає хвиль сріблясті шати.
На віку — немов на довгій ниві: 
Стільки можна дідові згадати!

І пливуть ті спогади, як тіні.
Є між ними добрі і похмурі.
...Ось плескочуть весла в шумовинні, 
Чорне море стогне проти бурі.

На судні вітрила не нап’ято,
А воно біжить у піні білій.
Це ж турецька каторга проклята:
Ой, то бранці стогнуть, а не хвилі!

В ланцюги важучі їх закуто — 
Веслувати важко у закові.
За веслом сидить козак Васюта,
Уже й світ темніє козакові.

То його татарин збив стрілою,
Як в степу стояв він на сторожі.
І хита Васюта головою:
Сам собі повірити не може.

Він аж тричі рвав татарські пута,
Та спіймали кляті басурмани!
Тяжко били, катували люто, 
Продали на каторгу в кайдани.

І горить козацьке вперте серце, 
Підкоритись катові не хоче.
За облавком Чорне море б’ється, 
Шумовинням забиває очі.

Досягає бризками до тучі,
А Васюті видиться в знесиллі:
То Дніпро вирує біля кручі!
То Дніпро гнівливо котить хвилі!

—    Ти заграй, Славуто, на годину! 
Розімчи, розбий галяру, буре!—
... Раптом впав важкий нагай
                             на спину.
—    Ти чого весло впустив, гяуре? *1

*1  Так турки й татари називали слов’ян

 М.Пригара

***

ПОБРАТИМИ

Ой Махмуде, чорний, бородатий!
Ти, либонь, на розум небагатий:
Між невільниками ходиш стиха,
А не бачиш коло себе лиха.
Бо не чуть тобі, як опівночі
Веслярі приковані шепочуть.
Що один із них — козак із Січі,
А другий — Іван — козак із Дону.
Вже Івану смерть глядить у вічі:
Не втекти, не вирватись додому!
Ледве руки зводить він закуті,
До кісток сирицею обдерті:
— Побратиме,— шепотить Васюті,—
Хай хоч ти врятуєшся від смерті!
Я ключа ховаю у лахманах:
Відірвав у турчина од в'язки.
Одмикай, як здужаєш, кайдани
Та проси, козаче, в моря ласки!
Може, ще й поп'єш з Дніпра водиці,
А мені уже не пити з Дону...—
Вщухли в хмарах білі блискавиці,
Щось у хвилю хлюпнуло солону.

 М.Пригара

***

ОЙ ПОВІЙТЕ, ВІТРИ НИЗОВІЇ

Ой повійте, вітри низовії,
Угамуйте в морі чорториї!
Степовії вітри та дніпрові,
Поможіть доплисти козакові!
Ще ж він, молод, в світі не нажився,
Ще братів залишив у неволі!
Сивий місяць з-поміж хмар пробився,
Ходять хвилі, наче вівці в полі.
Йдуть і йдуть отари звідусюди:
Ані ліку в морі їм, ні впину.
Козакові забивають груди,
Підкидають в морі, мов билину.
Він уже насилу воду горне,
Кожну мить чека собі загину.
Коли бачить — щось навпроти чорне:
То принесло море деревину.
Ухопивсь — полегшало на серці,
А ще смерть стоїть перед очима.
На одчай козак із морем б'ється,
Спомина свойого побратима.

М.Пригара

***

КОЗАКИ

То не гуси налетіли в плавні,
Не лебідки білі заячали —
То човнами козаки преславні
З синього дніпрового лиману
У широке море випливали.
Вже ген-ген залишився
Уже й хвиля хвилю перебила.
За човнами плескоту не чути,
Тільки весла зводяться, мов крила.
Кошовий в поході отаманить,
Козакам гукає на помості:
— Струсонем за бороду султана!
У Царгород завітаєм в гості!
Там гуляйте, братчики, до рана:
Хоч і трон з короною виносьте!
А чого попереду стерничий
Поглядає пильно з-під долоні?
Чути — чайки жалібно кигичуть:
Щось у морі мріється на всонні.
Враз байдак за хвилею полинув,
Веслярі ударили щосили.
Підпливли, побачили: людина!
Десятьма руками підхопили.
Не питали, зразу догадались:
«Це ж утік з неволі, неборака!»
Козаку в кайданах не стогналось,
А отут не витримав — заплакав.
Ворухнув закляклими руками,
Де від пут лишились чорні рани.
...І мов грім загув над байдаками:
— Отаке нам чинять басурмани!
Як над братом стерпіти наругу —
Краще не вертатися додому!
— А веди нас, батьку, на катюгу!
Козаки гукають кошовому.
Кошовий похмурим оком глянув
І махнув правицею без слова.
...Та й помчали розбивать кайдани!
Тільки хвиля стелеться шовкова...

 М.Пригара

***

ПРАДІД

Могутній дуб, прадавній дуб
Стоїть побіля яру.
Розкинув свій листатий чуб,
Чолом торкає хмару.
Одвіку згорблене гілля,
Кора немов сталева.
У лісі дідові здаля
Вклоняються дерева.
А він про себе шепотить,
І шум біжить у вітті:
«Оце минуло п'ять століть,
Як я живу на світі!
Іще татари в давні дні
Пускали в мене стріли,
Хотіли знищити на пні,
Та тільки ж не зуміли.
А вже народ на січу мчав,
І, вирвавшись в долину,
Козак мурзу* рубав з плеча:
«А згинеш, вражий сину!»
І в цю війну я знав бої...
Гули джмелями кулі.
Розвідники в моїм гіллі
Ховались, мов зозулі.
І, сівши верхи на суку,
Замурзаний хлопчисько
Слав партизанам вість таку:
«Пильнуйте! Ворог близько!»
Як грім ударить з-поза хмар,
Мені ще й досі сниться:
Б'ють бомби. Вихриться пожар.
З плачем кружляють птиці.
Усе минуло.
Я живу.
Навколо бір та луки.
Шумлять крізь сутінь лісову
Мої гіллясті внуки.
Далеко рід мій стеле путь.
З лісів приходять вісті.
Вже і праправнуки встають
Бринять у першім листі.
Коли поглянеш з висоти —
Дубкам немає ліку.
Полям — цвісти. Борам — рости.
Щоб так було довіку!

М.Пригара

***

ІВАН ПІДКОВА

Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли пановати.
Пановали, добували
І славу, і волю;
Минулося — осталися
Могили на полі.
Високії ті могили,
Де лягло спочити
Козацькеє біле тіло,
В китайку повите.
Високії ті могили
Чорніють, як гори,
Та про волю нишком в полі
З вітрами говорять.
Свідок слави дідівщини
З вітром розмовляє,
А внук косу несе в росу,
За ними співає.

Було колись — в Україні
Лихо танцьовало,
Журба в шинку мед-горілку
Поставцем кружала.
Було колись добре жити
На тій Україні...
А згадаймо! Може, серце
Хоч трохи спочине.

II

Чорна хмара з-за Лиману
Небо, сонце криє.
Синє море звірюкою
То стогне, то виє.
Дніпра гирло затопило.
«Ануте, хлоп’ята,
На байдаки! Море грає —
Ходім погуляти!»
Висипали запорожці —
Лиман човни вкрили.
«Грай же, море!» — заспівали,
Запінились хвилі.
Кругом хвилі, як ті гори:
Ні землі, ні неба.
Серце мліє, а козакам
Того тілько й треба.
Пливуть собі та співають;
Рибалка літає...
А попереду отаман
Веде, куди знає.
Похожає вздовж байдака,
Гасне люлька в роті;
Поглядає сюди-туди —
Де-то буть роботі?
Закрутивши чорні уси,
За ухо чуприну,
Підняв шапку — човни стали.
«Нехай ворог гине!
Не в Синопу, отамани,
Панове молодці,
А у Царград, до султана,
Поїдемо в гості!»
«Добре, батьку отамане!» —
Кругом заревіло.
«Спасибі вам!»
Надів шапку.
Знову закипіло
Синє море; вздовж байдака
Знову похожає
Пан отаман та на хвилю
Мовчки поглядає.

Тарас Шевченко

ОТАМАН КОШОВИЙ 

Попереду всього війська 
Виступає отаман. 
Чи далеко бій, чи близько, 
В ньому він найстарший пан. 

Він суддя всім і товариш, 
Батьком козаки зовуть. 
Кошових багато знаєм, 
Що дали в майбутнє путь 
Волелюбній Україні – 
Нашій рідній Батьківщині. 

*** 

ВІД ДОБРОДІЯ

Боронили козаченьки, Славу і Свободу, 
Не лишили безталанні після себе роду. 
Полягли в боях завзяті, в полі і на морі, 
Прийшли ляхи з москалями, 
Та й не стало Волі. 

Козаченьки, браття мої, 
Лицарі звитяжні. 
Ви Цар-город підкоряли, 
Визволяли в’язнів. 
Клали голови чубаті 
посеред майданів. 
І не чутно було зойків – 
Лише дзвін кайданів. 

Там де трупом гать мостилась – 
Місто вже родилось. 
І ніхто того не знає ким воно робилось. 
Діти-сироти розбіглись по усьому світі, 
І стоять хатини білі у чужому цвіті. 

*** 

ПИСАР

Писар мудра є людина. 
Пише дома й на чужині, 
Він і писар, і поштар, 
Має пера й каламар. 
Має кілька інших мов, 
Всім потрібен знов і знов. 

*** 

ПЛАСТУНИ

Найвправніші у розвідці 
Ці сміливці пластуни. 
Зловлять «язика» в засідці, 
Як взялись за це вони 

Не злякає їх ні ворог, 
Ні на морі буруни, 
А повзти і зараз вчаться 
Люди так, як пластуни. 

***

АНГЕЛ

Він – посередник між людьми і Богом, 
Звитяжний отаман Небесних Сил, 
Скрижалі неба і землі у нього, 
А звуть його Архангел Михаїл. 

Зображення його не випадково 
Було на прапорах у козаків: 
На бій зі Злом стає він знов і знову, 
Щоб воля панувала сто віків! 

*** 

АРКАН

Аркан – не лицарська це річ, 
Ним полювали людолови: 
Боялись бою віч-на-віч, 
Підступно діючи у змові. 

Аркан – татарська це петля, 
Що бранцям натирала шиї. 
І рідна плакала земля, 
Коли вились арканів змії. 

*** 

БОГУН

Лицар наш Богун Іван – 
Світлий розум, гнучкий стан, 
На коні літав, як птах, 
Мав по шаблі у руках, 
Ними вправно фехтував 
Так, як ще ніхто не знав. 

*** 

БУЛАВА

Булава – це влади знак, 
Що втрима в руках не всяк. 
До тієї булави 
Треба, друже, голови! 
В кошового булава 
Рік всього в руках була. 
А тоді на Раді він 
Звіт тримав з усіх сторін: 
Що зробити встиг за рік 
Цей шановний січовик. 

*** 

БУНЧУК 


Триметрова чорна паля 
Зверху кулю мідну мала, 
А під нею – кінський хвіст 
Та ще кілька довгих кіс, 

Ця військовая святиня – 
Перемоги берегиня. 
Ніс її в бою бунчужний, 
Щоб козачий стан був дружний: 
Де бунчук – там кошовий 
Кіш веде на правий бій. 

*** 

ВІЗ

Віз козацький – добра штука. 
Він не лише для речей. 
Не гуркоче і не грюка 
І приємний для очей. 

Без цвяшка й одного збитий 
Дерев’яний увесь віз. 
Там, де треба – дьогтем «вмитий» 
Щоб не чувся скрип коліс. 

Ніби мирним віз удався, 
Але табір бойовий 
Із возів ураз збирався, 
Якщо поруч ворог злий. 

За возами, в колі тіснім, 
Як в фортеці козаки. 
Тут їх не здолати, звісно, 
Відійдуть нападники! 

*** 

ВІРА

Вагу козацька віра має, 
Не продаючись з молотка. 
На бій за правду надихає 
І юнака, і старика. 

Її хранить козацьке серце. 
Храм духу маючи в собі. 
Вона –до Царства Бога дверці, 
Порадниця в гіркій журбі. 

Без віри вмерла б Україна, 
Погас би в душах Світла сад. 
А з нею і лиха година 
Отримує духовний лад. 

***

Запорізький козак
Що би хто не звелів,
що би хто не казав, 
я сьогодні таки
запорізький козак.

Хоч не сіється вус,
Хоч на зріст я малий – 
українські шляхи
в Січ мене завели.

В мене коник баский,
в мене шабля – лиха.
Ворог схоче прийти – 
бережеться нехай! 

В мене спис – до зорі,
В мене пісня дзвінка.
Я із славних отих
кошового Сірка.

Що для мене орда?
Що для мене москаль?
Од козацьких атак
хто, скажіть, не тікав?

У вогні не горів,
у воді не тонув,
Я здолав у борні
смерть свою не одну.

Сивий степ – з-під копит,
а з-під весел – моря.
Над моїм знаменом – 
Мономаха зоря.

В когось є далина
і своя сторона,
а для мене лишень
Україна одна.

Йосип Струцюк

***

За честь і гідність України,
За волю, правду і добро
Вони боролись щохвилини,
Їх кров лилася як вино!

Всіх ворогів вони долали,
Всі землі наші зберегли,
Завжди від лиха захищали
І гордо прапор наш несли!

Сини Твоєї Батьківщини,
В них сила духу непоборна!
Козацтво - слава України,
Це гордість наша всенародна! 

*** 

За честь і гідність України,
За волю, правду і добро
Вони боролись щохвилини,
Їх кров лилася як вино!

Всіх ворогів вони долали,
Всі землі наші зберегли,
Завжди від лиха захищали
І гордо прапор наш несли!

Сини Твоєї Батьківщини,
В них сила духу непоборна!
Козацтво – слава України,
Це гордість наша всенародна!
Яніна Мельник


***

З давніх-давен, так повелося… 
Сутужно жити довелося… 
Й на тернах рідної країни, 
Зросло козацтво України. 
Як промінь ясний з поміж неба, 
В захисниках була потреба, 
І тут з’явився він – козак, 
Сталевих шабель він мастак. 
Він вільним був, із духом сильним, 
Був мужнім, хвацьким та кмітливим, 
Народ в обіду не давав, 
Невпинно ворогів вбивав. 
За святу землю, матір, Бога, 
Була йому одна дорога. 
За покликом людської долі, 
Щоб зберегти безцінну волю. 
Немало пройдених шляхів, 
Лягло й немало ворогів, 
Та лиш КОЗАК стоїть й понині, 
На нашій славній Україні.

***

Що би хто не звелів,
Що би хто не казав,
Я сьогодні таки
Запорозький козак.

Хоч не сіється вус,
Хоч на зріст я малий —
Українські шляхи
В Січ мене завели.

В мене коник баский,
В мене шабля лиха.
Ворог схоче прийти — 
Бережеться нехай!

В мене спис — до зорі,
В мене пісня дзвінка.
Я вже славний козак
Кошового Сірка.

В когось є далина
І своя сторона,
А для мене лишень
Україна одна!
Йосип Струцюк

***

Не хились додолу, зраджений козаче,
Про лиху пригоду навіки забудь,
Найлютішу муку серце переплаче…
Кинь свій жаль нікчемний, без вагання збудь!

Хай росте здорова, хай цвіте дівчина;
Маєш собі щастя іншого знайти:
Ти  — не одинокий, ти не сиротина,  —
Єсть у тебе вірні соколи-брати…

Єсть у тебе думки, людові прихильні;
То кохай їх щиро, поміж гурт неси…
Всюди роздаються стони надмогильні:
Власною нудьгою пекла додаси.

Причинись до праці, де, служивши ближнім
За своє кохання чоловік не дба;
Глянь лиш, як слабого знищено спроміжним.
Там твоя турбота, та твоя журба!

П.Грабовський

***

Сідлай коня вороного,
Ой, брате-козаче!
По нас в світі широкому
Ніхто не заплаче, —
Хіба воля, стара неня,
Та серце-рушниця;
Хіба коник-братко милий,
Та шабля-сестриця.
Ой, брязнемо кишенею
З грішми золотими,
Де й візьметься родинонька,
Сестри й побратими.
Ой, ляжемо від турчина
На полі, як треба, —
Одно тільки й побаче нас
Сонечко із неба.
Стане жалібно кувати
Зозуленька вранці;
Стануть вити-голосити
Вовки-сироманці.
Доле ж моя, доле моя,
Тяжко в світі жити;
А ще ж таки не хочеться
Рученьки зложити…
Туман з поля підійметься
Й сонечко прогляне;
Минується негодонька
Й доленька настане.

Яків Щоголів

***

Сива шапка набакир, —

хто цей хлопчик-богатир?

Витанцьовує гопак –

ну й мастак!

Шаровари ловлять вітер,

сорочина біло світить,

чобіточки усміхаються –

ледь підлоги доторкаються.

Це малий козак Андрій

нам дарує танець свій.

Наталка Поклад

***

Я – маленький козак!

Я не знаю, що це страх.

В мене серце, як кришталь,

Дух у мене, немов сталь.

Я не вступлюся й не віддам,

Землі своїм ворогам.

Ми – козаки, ми – вільні люди,

Хоробрі і відважні всюди.

Ми козаки, борці за волю,

За народу щастя й долю.

***

ВУСА

Вуса — гордість козака, 
Ними й ворога зляка. 
Не носили бороди 
Наші лицарі-діди. 

*** 

ГОПАЧОК

Гоп-гоп, гопачок, 
Затанцює козачок! 
Танець хвацький, 
Дуже вправний, 
І веселий, і забавний. 
На дозвіллі і в поході. 
Козаку стає в пригоді. 
Та не тільки це танок, 
А й військовий ще урок. 
Це мистецтво звуть отак: 
Славний бойовий гопак. 

*** 

ҐНІТ

Гармати мали козаки 
Малі, середні та важкі: 
Залізні, мідні, ломові, 
І польові, й городові. 

Але запам’ятати слід, 
Що кожній з них потрібен ґніт. 
Підносить вчасно ґніт пушкар – 
І мчаться ядра на татар. 

*** 

ДЖУРА

Джура, юний козаченько, 
Вчиться в школі джур любенько. 
Опановує він мову, 
Зброю, грамоту військову, 
Січове життя вивчає 
І стає на захист краю. 
Пізнає премудрість він, 
Як не підвести курінь. 

*** 

ДІДИ СІЧОВІ

В козаків були завжди 
В шані сивії діди: 
У походах славних знані, 
Та завжди на Ради звані, 
Старшині давали знати, 
Де й коли можливі втрати, 
Звичаї оберігали 
«Запорозькі аксакали»: 
Як лунала їхня мова, 
Мало сенс їх кожне слово! 

*** 

ЕПОХА КОЗАЦЬКА 

Козацька доба – то є світла епоха, 
Коли українці орлами літали. 
Нікого вони не боялись нітрохи, 
Від них вороги у бою відступали. 

Козацтво – то світла сторінка у книзі, 
Що наші діди написали шаблями. 
Хоч кров’ю скропилась, полита сльозами, 
Та світлом Христа засіяла над нами. 

Було козакам воювати за віщо – 
За ними стояла кохана Вкраїна. 
Жаль, мертва настала пізніше тут тиша: 
Занепад Вкраїни назвали «Руїна». 

Єднаймося ж, браття, у дружну родину, 
Щоб разом розправити Вольниці крила, 
Щоб в злагоді жити і батьку, і сину, 
Піднявши до Світла і щастя вітрила! 

КУРІННИЙ 

Поважають курінного – 
Батька куреня усього. 
Козакам дає він раду, 
Чесно заслуживши владу, 
А під час жаркого бою 
Всіх веде він за собою! 

*** 

КУРІНЬ 

На Січі жило козацтво 
В довгих хатах-куренях. 
Розміщалось усе братство 
В тридцяти восьми житлах. 

В курені були ікони, 
Ясна зброя на стіні, 
Не палили там ніколи. 
Був порядок в курені. 

Та курінь – не лише хата, 
А військовий ще загін. 
В ньому козаків багато – 
Сотень шість бійців мав він. 

*** 

ОСЕЛЕДЕЦЬ 

Оселедець – не рибина, 
А козацькая чуприна. 
Він за вухо зачіпався 
Та під шапкою ховався. 

*** 

ПРАПОР

Прапор Війська Низового – 
Це святиня із святинь. 
Скрізь трималась кошового 
Найсвятіша з Берегинь. 

Усього Коша відвага 
Поєдналася у нім. 
Бойова Січі звитяга 
В’ється в небі голубім. 

*** 

Станем зараз вірш писати 
Щоб козацтво описати 
Купа слів у нас в запасі 
наче смужечок на трасі 

Одяг в них це шаровари 
Мали їх аж по дві пари 
Кафтан і шовкові паси 
Волосся в вигляді коси 

Не любили бусурманів 
Поважали отаманів 
І шаблюку в піхві мали 
ворогів нею лякали 

Були готові віддати життя 
Бо сильне у них було відчуття 
За справедливість, за Батьківщину 
За волю рідних і побратимів 

М.Процик

С удовольствием разместим Ваши статьи и материалы с указанием авторства.
Информацию присылайте на почту admin@uti-puti.com.ua


Обсудить «Дитячі вірші про козаків та козацтво» на Форуме

Автор: коллектив
Добавлено: 11.09.2017
Просмотров: 152
Ключевые слова: козак, козацтво, лицарство, Україна, запорожці, вірші, дитячі, детские, стихи, козака, казаки, запорожцы

Система Orphus

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ ПО ТЕМЕ:

НОВОЕ НА ПОРТАЛЕ:

Комментарии

Добавить Ваш комментарий через:

Сайт

Введите сумму чисел с картинки

родители, дети, Киев

ВКонтакте
FaceBook


загрузка...

 
интернет магазин детских товаров интернет магазин женской одежды

загрузка...