Главная » Детский сайт » Деткам от 3 до 7 лет » Детские стихи » Вірші Григорія Усача

Вірші Григорія Усача

   
Вірші Григорія Усача

Захоплюючі, повчальні, пізнавальні, сповнені любові до рідного краю, природи і дітей вірші Григорія Усача подобаються не лише дітям, а й їхнім батькам.

БАРВИСТІ СНИ

Спить в гнізді синиця.
Що синиці сниться?
Синій-синій-синій сон:
Синій-синій горизонт,
Синій-синій світ,
Волошковий цвіт.
Цінь-цінь!
Синь-синь!

Хто то в жабуринні
Квакає тихенько?
То на баговинні
Спить, як на перині,
Жабка зелененька.
Сниться їй:
Вітрець хита
Хвильками лататтячко,
Раптом бабка приліта
У такому платтячку,
Наче це прозорий льон...
Ой, який зелений сон!

Горобина зморена
Спить під шелест вітру,
Їй наснились зоряні
Ягоди на вітах.
В горобини рясно
Ягоди горять,
Так червоно, ясно,
Як сама зоря.

А метелик-жовтячок
На жовтенький сів листок.
Спить веселий вітрогон,
Бачить жовтий-жовтий сон:
Он під жовтим сонечком
Жовті-жовті соняхи,
Жовті каченята
І такі ж курчата.

Спить ромашка в полі
В білій-білій льолі.
Добре квітці спиться —
Все їй біле сниться:
Білі лагідні тумани
Припливли із-за ріки,
Наче в поле рано-рано
Опустилися хмарки.

Там, де темно навіть вдень,
Де не чути звуку,
Під старий трухлявий пень
Заповзла гадюка.
З-під похмурих чорних крон
Впав на неї чорний сон:
Сниться їй стара-стара
У чорнолісі нора,
Чорний порой,
Чорний нітер,
Чорний день
В цілім світі

А тобі нехай присниться
Те, що бачили синиця,
Жабенятко і метелик
В снах чудових і веселих.
Хай ромашка біла-біла,
І червона горобина,
І блакитний горизонт
Йдуть у сон у твій, дитино,
У барвистий сон.
Ну, а чорную гадюку
Прожену мерщій,
Не впущу гадюку-злюку
В сон веселий твій.

ВАЖКА НАУКА

Цього світанку півень
Давно уже чекав:
Його синочок вперше
До сонця заспівав.
Не піє ще, як батько,
Та вміє вже синок
Задирливо горлати:
— Креку! Кукре! Крекок!
І правильній вимові
Старий малого вчить,
Він голосом повчальним
До хрипоти кричить.

А літо розкошує,
І малюки ростуть,
Цвірінькають
і нявкають,
Ґелґочуть і гудуть.

Ось цуцик псам
на радість —
Лише на лапки став —
Кота попереджає:
— Агов! Гав-гав!
Гав-гав!

Рожеве поросятко
На мамине «хрю-хрю»
Виляє
круглим хвостиком
І рохкає:
— Рю-рю.

Індик своїм хлоп'ятам
Під деревом в саду
Втовкмачує сердито:
— Балда! Балди! Балду!

Він крилами розводить
І тупає на них
За те, що індичата
Попискують:
— Бултих...

Так зранку і до ночі,
Навколо шум і гам...
До чого ж важко мова
Дається малюкам!

ЗАПРОШЕННЯ ДО МАНДРІВКИ

Давай не додивимось
Вранішні сни
І вирушим з хати
В світанок ясний.

За річку,
За поле.
І лугом навскіс —
До міста,
Яке називається
Ліс.
А в місті —
Проспекти,
Бульвари,
Квартали,
Де мешканці різні
Стежки протоптали.

Ішли поодинці,
А може, й стадами...
Ступаймо нечутно
За тими слідами.
Побачимо місце,
Де кожного дня
Стрічає світанок
Струнке оленя.
І раптом почуєм:
Мов ранку кришталь,
Сопілочка іволги
Сріблиться вдаль.

Це значить,
Оленячу площу
Пройшли.
Це значить,
Ми вулицю Іволг
Знайшли.

Погляньмо ліворуч:
Дерева цвітуть,
І бджоли
На Липовій трасі
Гудуть.

Тож звісно,
Туди,
Де дупляночка-вулик,
Веде обережний
Ведмежий провулок.

А вуличка Лисяча
Крутиться-в'ється
До того кутка,
Що Фазанязим зветься.

Праворуч,
Проспектом Дубовим
Ходім.
Тут дерево кожне —
Мов радісний дім.
Сім  поверхів  радості
Ось який він.
Підносить
Жильців своїх
Аж до хмарин.

Під смак свій квартири
Обрали жильці:
Вужі — аби вогко,
Щоб сухо — зайці.

Підвалів любителі —
Кріт та єнот.
А птиці-синиці —
Горішній народ.

Чимало іще
Несподіваних див
У місті зеленому
Я б вам відкрив.
Та ви і самі
Побуваєте там,
І місто чудесне
Відкриється вам.

По стуку,
По дзвону,
По свисту,
По писку

Вгадаєте мешканців
Точну прописку.

КОРОВАЙ

В діжці стало тісно —
І чкурнуло тісто.
Відхилило кришку,
Визирнуло з діжки,
Підвелось на білі ноги
Та й стрибнуло на підлогу.

Це було ще до світанку,
Ніч співала колисанку,
Молодик присів на хату,
Додивлялись сни малята.
А як вранці
пробудились —
Здивувались, засмутились:
Це ж раненько-раночком
Раптом зникли прянички.
На яку ж це вуличку
Повтікали булочки?
Хто ж це буде їсточки
Хрумкотливі тістечка?
Ну, а зяблику відомо,
Як тікало тісто з дому.
Він живе над нашим ганком,
Прокидається до ранку.
І сьогодні встав, як завше
Дзьоб росою сполоскавши,
Тільки ноту взяв легенько —
Двері рипнули тихенько.

Хтось по сходинках скотився,
На доріжці зупинився.
Глянув зяблик на доріжку:
Чи то вушка, чи то ріжки,
Чи то руки, чи то лапи —
Хтось на вулицю чалапа.

Це ж бо наше тісто!
Вибігло за місто,
Розгулялось, розходилось
І у лісі заблудилось.
Пило воду із криниці,
Проковтнуло дві суниці,
На якійсь глухій стежині
Їло яблука й ожину.
Бачив зяблик спозаранку —
Вийшло тісто на полянку,
Сіло під дубками
Відпочить на камінь.

Тут і сонечко підбилось
І над тістом зупинилось.
Є для сонечка робота,
Є для пекаря турбота:
Тісто це сире, І треба
Дать вогню йому Із неба.

І завзято, променисто
Сонце плескало по тісту —
Промінцями, промінцями,
Наче теплими руками,
Ще й духмяними.

Сонце тісто припікало,
Припікало, випікало,
Нарум'янило.
Захлинувся зяблик свистом:
— Ой, як смачно пахне тісто!
Мов на полум'ї в печі
Випікали калачі! —
І примчали звірі, птиці
На те диво подивиться.
Чує ліс, і чує поле:
— Гей, ставайте всі у коло!
Коровай, коровай,
Кого любиш, вибирай! —
Та було все навпаки:
Це звірята і пташки
Вибирали,
Вибирали,
Танцювали,
Тішилися.
І до крихти чисто
Розділили тісто.
Для синички і лисички —
В тісто вкраплені сунички.
Білочці і зайчику —
Два хрустких окрайчики.
Їжаку з дружиною—
Печиво з ожиною.
Ласунові зяблику —
У м'якушці
Яблуко.

МРІЯ ПО КОЛУ

У теплій норі,
Умостившися нишком,
Великою мрією
Тішилась мишка.
У мрії вона
Все росла-виростала,
У мрії вона
Величезною стала:
З очима страшними,
З пухнастим хвостом...
Так мишка маленька
Зробилась котом.

А кіт,
Від собаки
Чкурнувши на дах,
Сидів на горищі
Й теж ріс у думках.
Він думав, що вічно
Тремтить з переляку,
Лиш тільки забачить
Якогось собаку.
Тож годі тремтіти!
Тепер він і сам
На заздрість котам
Обернеться на пса.
До місяця голову
Гордо підняв
І голосно гавкнув,
Та вийшло: — Няв-няв

А справжнього пса
Узяли на вірьовку,
Бо дуже вже заздрив
Він сірому вовку.
Хотілося часто
У ночі похмурі
У вовчій йому
Опинитися шкурі.
Сильнішого звіра
Кудлатий не знав
Й на хмари
Крізь зуби
Сердито гарчав.
Одначе,
Одначе,
Одначе
Гарчання було те
Собаче.

Та де йому знати,
Що сірий звірюга
Задумався мрійно
Про тигрові смуги,
Про джунглі,
Де буде
Він править
Один,
Де буде
Хазяїном лютим
Лиш він.
І в тигра є мрія:
Він тішиться сном,
В якому крокує
По джунглях Слоном.
Навіщо йому
Пазуряки та ікла —
Від гупання ніг
Аж дерева поникли.

Ех, тигре, ех, тигре,
О цій о порі
В уяві спить слон
У глибокій норі.
Так солодко-солодко
Велетню спиться:
Мишей-лоскотух
Він тепер не боїться,
Бо сам він нарешті
Вже мишкою став
І п'ятки
Могутнім слонам
Лоскотав.

НЕНАЖЕРЛИВЕ ПОРОСЯ

У цього поросятка
Капризний п'ятачок:
Його не зацікавить
Солодкий бурячок.
Стоїть собі пузате
І дивиться в вікно —
Із школи виглядає
Господарку воно.
Вона зайде лиш в хату —
До нього вже гука:
«Поїж-но, поросятко,
Смачного п'ятака».
Підставить поросятко
Капризний   п'ятачок —
І в глиняну скарбничку
Монетки цок та цок.
Монетку та й монетку
Ковта-жере щодня
Пузате поросятко,
Нахабне, як свиня.
За місяць проковтнуло
У дівчинки воно
Концерт і дві вистави,
Три книжки і кіно.
Ось цирк приїде скоро,
Є гроші на квиток,
Та їх уже чекає
Капризний п'ятачок.
Бабуся ледь не плаче:
«Ой лишенько мені!
І де ж ото набрати
Монеток для свині?»
Та це іще півлиха,
А лихо — ось воно:
Всі радощі онуки
Спустилися на дно.
На дно скарбнички з
глини —
Рум'яної свині,
Яка своїй хазяйці
Закрила світ в вікні.
Дитині вже не треба
Ні цирку, ні книжок —
Найкраща їй розвага:
Цок-цок,
цок-цок,
цок-цок...

НЕПОСИДЛИВА АБЕТКА

Вмію я уже читати,
Тож беруся вчити брата.

Починаю з букви А.
Він  мене  питає:  «Га?»

Називаю букву Б.
Він сміється: «Бе-бе-бе»

То гелгоче гусаком,
То регоче бараном.

Знає він всі літери
Й пише трохи навіть,
Тільки дуже хитрий він
І оце лукавить.

Глянув якось у вікно —
Сонечко підбилось.
Братик каже:  «Буква О
В небі покотилась».

Чує він, як на даху
Завиває буква У,
Бо невіглас-вітер
Більш не знає літер.

Прилетить до саду жук,
Братик  зразу  чує  вже:
Жук дарує всім навкруг
Басовиті букви Ж.

Всі малята як малята —
Книжечки читають,
Ну а букви мого брата
Бігають, літають.

Кінь промчить біля воріт
Не догнати й соколу,
Братик мовить:
«З-під копит
Буква Ц процокала».

Він вважає:
На подвір'ї
Кури стали учнями
І, погладжуючи пір'я,
Букву К заучують.
Та наука нелегка:
Кажуть «ко»,
А треба «ка».

Ми над річкою гуляли,
Раптом букву відшукали:
Хвиля  в  тиші  комиша
Загубила букву Ш.
Скільки літер ще довкола —
Шепеляві й грімкотливі..
Це  така  весела  школа
Це уроки жартівливі.

ПЕРШИЙ СНІГ

Зима така недобра,
Така скупа зима,
Бо  снігу  для  хлоп'яток
У неї ще нема.

Послухай,  чорна  зимо,
Пора уже, пора:
Санчатам нашим сниться
Засніжена гора.

І лижі дуже хочуть
Побігти по лижні,
А діти марять лісом
У срібному вбранні.

...І от одного ранку
Ми бачим у вікні:
Все біло, біло, біло,
Немовби уві сні.

Це сніг на білих лапах,
Нечутних і м'яких,
Підкрався, наче кицька,
І біля хати ліг.

РАНОК

Сходить взимку сонце
Й до ріки ступає,
В синій ополонці
Промені купає.

Промінці із річки
У відрі до хати
Принесла Марічка
Для малого брата.

Лесик до сестрички
Вискочив на ґанок
Принесла Марічка
У відерці ранок.

РИПЛИВІ БРАТИКИ

Як лягає Петрик спати,
Має добру звичку:
Він під ліжко ночувати
Ставить черевички.

Та не відає хлопчина,
Що у темну нічку
Погуляти із хатини
Вийдуть черевички.

Тупці правий,
Тупці лівий —
Аж дзвенять підбори,
Це вже братики рипливі
Ходять коло бору.

І до них спішать зайчата,
Білочки, лисички:
Узувати-приміряти
Гарні черевички.

В них сорока-білобока
Міряє полянку,
Ходять скоком-перескоком
Горобці до ранку.

Потім братики тікають
Прямо на дорогу,
Бо на них уже чекають
Петрикові ноги.

Взує Петрик черевички,
Вибіжить із хати:
То пройдеться, як лисичка,
То почне стрибати.

Сам-один гуляє хлопчик,
А поглянеш збоку:
Це і зайчик, і горобчик,
Білочка й сорока.

— Може, сів би
на хвилину!—
Хлопця люди просять.
Та хлопчину
Без упину
Черевички
Носять.

Тупці правий,
Тупці лівий,
Бігають-стрибають,—
Нічку
Братики рипливі
Довго пам'ятають.

СОНЦЕНЯТА

— Ква-ква-ква!
Вставай, дитинко,
Зелененька донечко.
Ква-ква-ква,
моя ікринко,
Балухате сонечко.

— Мур-мур-мур! Вставай, синочку,
Мій пухнастий котику.
Мур-мур-мур, веселі очки,
Сонечко-вуркотику.


— Ме-ме-ме!
Вставай, маленька,
Тупці-тупці ніжками.
Прокидайся, втіхо неньки
Сонечко із ріжками.

Тут із жаб'ячої хати
Вийшло сонце балухате,
Вийшло сонце балухате
І давай собі стрибати.
А у кицьки на віконечку
Позіха пухнасте сонечко,
Уві сні воно принишкло —
Сниться сонечкові мишка
А за мамою-козою
Скаче сонце дерезою.
Цокають у нього ратиці —
Поспішає сонце гратися.

А в синиці у гніздечку
Тихо луснуло яєчко,
І сказала мама:
— Здрастуй!
Здрастуй, сонечко
дзьобасте!

...Ой, які ж вони малята:
Сонценята, сонценята!

Ними всі батьки зігріті —
Сяйвом добрих промінців.
Скільки ж сонечок на світі?
Стільки,
Скільки дітлахів!

ЧОМУ ТРЕБА СПАТИ

Братик мій  лежить, моргає,
Братик мій не любить спати.
Тільки ляже — і питає:
— А коли уже вставати? —
Ти засни скоріш, хлопчино,
Ти заплющ, будь ласка, очі,
Бо до тебе у гостину
Сон прийти сьогодні хоче.
Обіцяли ведмежата,
Обіцяли оленята,
Обіцяли тигрики,
Обіцяли щиглики,
Обіцяли лебедята
В сон до тебе завітати.
А коли малим не спиться,
Дорікає сон малятам:
Бо ж куди летіти птицям
І куди іти звірятам?

 

Збірка віршів Григорія Усача "Живе на світі Глібчик"

ОСЬ ЯКИЙ ЦЕ ХЛОПЧИК

Живе на світі Глібчик. 

Спитай його ім'я  — 

І він відкаже: «Хлібчик, 

Маленький Хлібчик я».

Хоч вимовить не вміє, 

Та правда є у тім, 

Бо чубчик золотіє 

Колосячком легким.

ХТО І ЯК ЗА ДЕНЬ ПІДРІС

На поверх повищали стіни будинку, 

На зірку повищала гостя-ялинка, 

Яку запросили в дитячий садок 

На бал новорічний до наших діток.

Літають сніжинки, кружляють  сніжинки 

І сніг виростає під нашим будинком, 

І, мабуть, до ранку іще підросте, 

Бо сіверко ходить і щедро мете.

На лижах ми з Глібчиком разом ходили 

І віршика в тому поході завчили. 

Підріс на вершечок засніжений ліс, 

А Глібчик на вивчений віршик підріс.

ТА ОТ НАДХОДИТЬ ВЕЧІР

Увечері Глібчик чекає на тата, 
І кожного вечора в Глібчика свято. 
Воно починається прямо з порога, 
Як тато підійме на руки малого. 
А після вечері ті руки невтомні 
Гортають книжки і малюють в альбомі. 
Хоч звикли вони до заліза й верстата, 
Та вміють тендітні квітки малювати.
Великі і дужі, вони обережно
З паперу вирізують ніжне мереживо.
Усе вони вміють, усе вони можуть:
Малому покажуть, йому допоможуть.
Під цими руками усе оживає,
Бо тато працює і пісню співає.
І дивиться Глібчик, і вчиться у тата
Все гарно робити і гарно співати.

ГЛІБЧИКОВА КОЛИСКОВА ДЛЯ ТАТА

Хай до тебе, тату, 

Сон прийде чудовий – 

Я співати буду 

Пісню колискову:

Спи, татусю рідний, 

Люлі-люлі-люлі,- 

Вже давно поснули 

Зорі і зозулі...

Пісня-колисанка 

Завмирає в хаті: 

Любо засинати 

На руці у тата.

МАМИНІ РУКИ

Пахнуть руки в мами

Хлібом, пиріжками, 

Бо ці руки гарні 

Трудяться в пекарні.

Глібчик у крамниці 

Купить паляницю – 

Пахне у хлібині 

Мамин труд хлопчині.

ГЛІБЧИКОВА ПІСЕНЬКА ПРО БАБУСИНЕ В'ЯЗАННЯ

В'яже бабця светрик, 

Сівши у куточок: 

Крутиться, стрибає 

Колобок-клубочок.

Тож тепер морозу 

Я вже не боюся, 

Бо у мене светрик 

З колобка бабусі.

Захистять од вітру 

І від заметілі 

Шапочка червона й рукавички білі.

ГЛІБЧИК МАЛЮЄ ВЕСНУ

Іще зима, а він намалював 

Такий великий синій-синій став.

А під водою - рибка золота, 

А над водою - синя висота.

А ось по намальованій землі 

Гуляють і дорослі, і малі.

І прапорець у кожного в руках, 

І кульки кольорові у хмарках.

Одна і дві. 

І три. 

Чотири. 

П'ять. 

Мов кольорові сонечка летять.

ЩО ГЛІБЧИК ПОБАЧИВ У ЛІСІ

Лісом дощик поблукав 
Та й подавсь до міста, 
Загубивши поміж трав 
Голубе намисто.
Намистини голубі 
Вибігли шукати 
Молоді й старі гриби: 
Тато-гриб, 
Мама-гриб, 
Діти-грибенята.
Глібчик тільки лиш ступив 
На в'юнку стежину – 
І між кущиків зустрів 
Лісову родину.

Де краплини загубив 
Дощик в синіх ямках, 
йдуть вервечкою гриби 
Тато - в шапці, 
Мама - в шапці, 
Малюки - в панамках.

До вечірньої зорі 
Бродять по стежинках 
У росі - гриби старі, 
Молоді - в росинках.
На полянці, де дуби 
Стережуть їх хату, 
Витанцьовують гриби: 
Тато - гуп, 
Мама - туп, 
Тупці - грибенята.

ТУТ ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ

У полі за містом пшениця росте, 

Мов сонце пройшло по землі золоте.

Дивується Глібчик - самі лиш поля:

- Тут, тату, кінчається, мабуть, земля...

І Глібчика тато на плечі узяв,

І тихо й схвильовано сину сказав:

- Тут все починається, хлопчику, знай 

Твій дім, і родина твоя, і твій край...

ЖИВУТЬ НА СВІТІ БУКВИ

Живуть на світі букви – 

Всього їх тридцять три,- 

В них зачаїлись звуки 

І голоси живі.

Мандрівка по абетці – 

Дорога в дивний край, 

В чудовий край, що зветься 

Країною ЧИТАЙ.

Мандрівка по абетці 

Хлопчині до душі – 

Мандрівка в край, що зветься 

Країною ПИШИ.

Мандрівка по абетці 

Веде його щодня 

До радості, що зветься 

Країною ЗНАННЯ.

С удовольствием разместим Ваши статьи и материалы с указанием авторства.
Информацию присылайте на почту admin@uti-puti.com.ua


Обсудить «Вірші Григорія Усача» на Форуме

Автор: Григорій Усач
Добавлено: 04.05.2017
Просмотров: 845
Ключевые слова: дитячі вірші, Усач

Система Orphus

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ ПО ТЕМЕ:

НОВОЕ НА ПОРТАЛЕ:

Комментарии

Добавить комментарий через сайт

Введите сумму чисел с картинки

родители, дети, Киев

Добавить комментарий через Facebook


загрузка...

 
Panama.ua - самый детский интернет магазин

загрузка...